Читати книгу - "Під льодом, Olha Alder"

Розділ містить зображення жорстокості та насильства. Будь ласка, читайте з обережністю.

***

Магнус відчував нестерпну слабкість у ногах, які більше не тримали його. Він закрився у вузькій кабінці туалету і, притулившись спиною до стінки, сповз вниз, сидів, не моргаючи, втупившись у протилежну білу стіну. Він навіть не помічав, що плаче. План провалився, не розпочавшись. Він – не Берт із добре розвиненою мускулатурою і витривалістю, він не зможе втекти від великого і навченого альфи. На втечу здатні ті, хто сильний фізично і морально.

У Магнуса не було ні тих, ні тих сил. Він просто хотів, щоб його дали спокій.

— Що ви там копаєтеся? – через пів години почувся неприємний голос професора.

— Пане Нордхейм, я не знаю. Ноги бачу. Він там.

— Витягни його звідти, — пролунало ліниво.

Тоді серце Магнуса підскочило до горла і стиснулося. У кабінку постукали.

— Виходь.

Магнус булькнув горлом, намагаючись щось сказати. Це зіграло йому на руку – відповідати не довелося.

— Здається, його там нудить.

Нордхейм трохи мовчав, Магнус затаївся. Але тишу розрізав наказ:

— Іди. Чекай на вулиці.

Двері громадського туалету скрипнули і тихо зачинилися.

Бах!

Магнус затремтів. Двері його туалетної кабінки ламали. Наче професор бився в неї плечем.

Бах!

Від страху Магнус навіть не міг з ним говорити.

Бах! Тріск… Ш-ш-ш...

Дверний замок був зламаний.

Скріііп...

Двері тихо відчинилися назовні.

— Магнус. — Він дістав із кишені штанів білу накрохмалену хустинку, складену по ідеально нагладженим лініям. — Я не знав, що ти такий боягуз, — він простягнув руку з хустинкою до куточка губ Магнуса і змахнув слину. — Твій батько був набагато сміливіший. — Він кинув хустинку в унітаз. — Змий.

Це був наказ.

Магнус не слухався. Він відвернув голову і не дивився на чуже обличчя, що стало жорстким.

— Не треба грати в ігри, Магнус, — пальці Ларса розтріпали й зарилися у світле і все ще вологе волосся на потилиці. Він міцно стиснув їх, змушуючи Магнуса відкинути голову. — Вибери одну лінію поведінки, і тоді нам стане простіше.

Магнус морщився від болю, але не промовив ні звуку, ні сльозинки.

Ларс розтиснув руку, встав, педантично тряхнув край пальта. Потім зняв його і закинув на верхівку білої перегородки між кабінками. Магнус спостерігав за ним краєм ока.

Професор розстебнув портупею, клацнувши замками, і відправив її туди ж, до пальта. Недовго роздумуючи, він усміхнувся і забрав портупею, покрутив її в руках.

— Вставай. — Це був ще один наказ, який Магнус рішуче проігнорував. Однак на обличчі професора розпливлася шалена, божевільна, крива усмішка. Він схопив Магнуса за комір пальта, поставив його на ноги. Безвольні руки були намертво зв'язані шкіряною портупеєю, яка врізалася в тонку шкіру на оголених зап'ястях.

Магнус спробував протиснутися боком і вислизнути повз велике тіло, що закривало прохід, але напоровся на побічний ефект – до його ребра приставили ніж.

Холодний піт пройняв Магнуса. Серце перестало битися. Температура повітря в туалеті опустилася значно нижче нуля. Його зуби неконтрольовано застукали.

Ніж порізав пальто по шву: з боків і на спині.

Клаптики частково впали на землю, а частково повисли на руках, закриваючи зап'ястя, що синіли.

Безжалісний ніж, коли пальто стало кількома клаптями, пробрався до шкіряного ременя, який обхоплював тонкі стегна. Професор Нордхейм із легкістю перерізав і його. Дві половинки, з'єднані металевою пряжкою, вислизнули з петель штанів і з жалюгідним звуком упали, цокнувши об підлогу.

Ларс штовхнув Магнуса вперед. Той похитнувся, опираючись плечем об стіну, намагаючись не втратити фізичну рівновагу.

Його штани були тут же безжально стягнуті з пласких сідниць. Ґудзик відлетів, а блискавка розійшлася.

Професор Нордхейм не був ніжним. Він не робив м'яких рухів, не пестив, не грав, не дражнив.

Серце Магнуса билося так швидко, коли той із легким звуком, що відбивався як грім у його голові, розстебнув свою ширінку.

Він не знайшов сили озирнутися і подивитися через плече. Фізіологічно альфи сильніші, більші й могутніші всюди... Яку б частину тіла не брали, альфи будуть більшими. Чортові Слейпніри! Неймовірно великі нащадки давніх збоченців, які бажали самостверджуватися за рахунок фізичної сили.

Його щиколотку болісно копнули:

— Розстав ноги ширше, — грубо наказав Ларс.

Магнус спробував звести ноги ближче, не виконуючи наказу, але цього разу його копнули по згину коліна, залишивши брудний слід від взуття.

— Ах! — Магнус намагався утримати рівновагу, але ноги підкосилися, і він упав. Кров хлинула з садна на лобі прямо всередину зливної чаші, не залишаючи крапель на кахельній підлозі.

Твердий, хоча й покритий м'якою шкірою, член, що пульсував був приставлений до його анального отвору, як дуло пістолета до скроні.

Однак тут ніхто не вставляв одну кулю в револьвер, пропонуючи грати з життям. Поки чужа міцна рука давила на спину Магнуса, змушуючи нахилитися нижче, він відчував, що тут йому взагалі не пропонують вибору. Він – річ. І йому від цього нудило.

Сльози покотилися по його щоці одночасно з відчуттям розриваної плоті. Здавалося, чужий член дістав до шлунка. Інакше, чому його так сильно знудило?

Професор схопив його за загривок і потягнув на себе, змушуючи хрипіти від болю.

Магнусу хотілося втратити свідомість. Йому здавалося, що коли він прокинеться, все закінчиться. Але чомусь він не міг. Його тіло і мозок для чогось вирішили повністю записати цей файл на внутрішній жорсткий диск.

— АЙ! — Він видав черговий крик болю, відчуваючи, як криваві краплі струменіють по ногах. Тіло бети не пристосоване для такого досвіду. Втім, навряд чи омеги могли б переносити це краще.