Читати книгу - "Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан"

   Ноа підійшов до неї ближче, сподіваючись бути чимось корисним. Вона це помітила:

   — Перевір, який із цих ключів підходить до того «Опеля», — вона дала йому три ключі.

   Заглядаючи всередину салону автомобіля, що стояв поряд з ним, він помітив у його замку запалювання ключ:

   — А чим тобі цей позашляховик не подобається?

   — Він надто показний та помітний. Може привертати зайву увагу.

   Ноа попрямував до "Опеля", але ступивши всього два кроки, він раптом почув позаду себе оклик Леа:

   — Ноа, стережись! — одночасно пролунало два майже беззвучні постріли з її «Глока».

   Ноа повернувся у її бік, і водночас Леа кинулася до нього. Обіймаючи його за шию, вона міцно притулилася до нього своїм тілом у той самий момент, коли пролунала автоматна черга. Ноа чув, як кулі відскакують від титанових елементів її конструкції. Леа розслабилася, але її обійми залишалися ще міцними – вона повисла в нього на шиї.

   Визирнувши з-за її голови, він тепер зміг побачити того, хто стріляв – це був інспектор Гранді з автоматом SIG 550 у своїх руках. У голові промайнула одна думка: "І як же це йому поталанило вибратися?". Гранді тепер сміливо виглядав з-за дверного отвору будинку, мабуть вже помітивши, що Леа більше не чинить опору, і з розлюченим виразом обличчя поливав автоматними чергами двір. Ноа, прикриваючись тілом Леа, вистрілив у відповідь, і інспектор відразу затих.

   Ноа звільнився від обіймів, що врятували йому життя. Леа не рухалася, очі її були заплющені. Ноа поклав її на землю і сів поруч, відчуваючи шок. Він навіщось почав витирати їй забруднене обличчя та поправляти сплутане волосся.

   — Леа, вибач мені, — його раптом переповнила суміш відчаю, жалю та відчуття власної нікчемності. Він настільки часто сумнівався в ній та недооцінював її, що не раз перебував на межі того, щоб звільнити себе від необхідності надавати їй будь-яку підтримку чи допомогу.

   Хвилин п'ять йому знадобилося, щоб впоратися з емоціями, що несподівано наринули, і почати міркувати практично. Він уважно оглянув її голову. На потилиці були рани від чотирьох куль, але вони відскочили від титанової оболонки. Це означало, що з її електронікою та відповідно розумом має бути все гаразд. Її розум та її особистість – це зараз було найголовнішим для нього, а все інше він зможе відремонтувати. І він її обов'язково відремонтує! Кулі, що могли потрапити до її тулуба, максимум мали здатність порушити живлення її системного модуля, отже, вона швидше за все перебуває у захисній гібернації.

   Ноа перевірив ключі, що дала йому Леа, на відповідність замку запалення «Опеля» – один із них підійшов. Він узяв Леа на руки та переніс у салон автомобіля, поклавши обережно на задньому сидінні. Сам сів за кермо, повернув ключ у замку і рушив з місця. Ноа взяв курс на Егль, плануючи потім повернутися назад у Лозанну.

   Повністю стемніло і Ноа вже їхав з увімкненим ближнім світлом. Не доїжджаючи до Ормон-Десю, в небі він побачив вогні поліцейського гелікоптера, що низько летів над дорогою. За ним пролетів ще один.

   — Далі нам не можна, — до нього долинув голос Леа з заднього сидіння.

   Ноа ніколи не думав, що буде настільки радіти можливості знову почути цей голос. Він зупинив автомобіль на узбіччі і, не приховуючи радості, повернувся у її бік:

   — З тобою все гаразд?

   — У мене відмовив біохімічний реактор та згорів один ШІМ-канал узгоджувача потужності однієї акумуляторної батареї. Ймовірно, була зачеплена проводка живлення з наступним коротким замиканням. Це пояснює короткочасний стрибок напруги живлення, що викликав у свою чергу активацію захисної гібернації.

   — Наскільки це серйозно?

   — Нічого страшного. Я поки що можу обійтися без біореактора. А у узгоджувача потужність впала лише на двадцять п'ять відсотків.

   — Я дуже хвилювався за тебе.

   — Я лише машина, мене можна відремонтувати.

   — Навіть у тобі не все можна відремонтувати.

   — Мій системний модуль складно пошкодити звичайною вогнепальною зброєю.

   — Але все ж таки, можливість така існує.

   — Незначна, особливо якщо я дотримуюся правильної бойової тактики і бережу очі.

   — Ти врятувала мені життя, ризикуючи отримати серйозні пошкодження та надовго опинитися в тривалій гібернації, ставши абсолютно беззахисною. Я інколи зовсім не розумію тебе.

   — Я врятувала тобі життя, бо я могла це зробити.

   — Ти ризикувала собою. Навіщо?

   — Ймовірність отримання більш важких пошкоджень була меншою за двадцять відсотків. Але й у гіршому випадку ти міг би мене відремонтувати. Тебе ж відремонтувати вже було б неможливо. Це раціональне рішення.

   — Ну і що? Яке тобі діло до мене? Навіщо взагалі ти за мною прийшла?

   — Тому що ти міг загинути, а я могла цьому запобігти.

   — Ти цим розкриваєш себе та полегшуєш завдання своїм переслідувачам, які влаштували за тобою полювання.

   — Мене ніколи не перестануть шукати. Це питання часу. Пізніше чи раніше мені все одно з цим потрібно буде щось робити. І я зовсім не планую при цьому полегшувати їм завдання, хоча на цьому етапі це складніше. Але складніше для мене не означає, що простіше буде для них.