Читати книгу - "Зоряні Війни : Новий Шанс , Bogdana reider"

— А скільки тобі було років коли тебе забрали в храм  на Лоталі.

— Мені було пʼять  промовила Шмі. — А вам в скільки років ви потрапили в храм на Корусанті? спитала вона поправивши капюшон роби

Гай злегка усміхнувся, роздумуючи про своє минуле.

— Мені було чотири роки, коли мене привезли до храму на Корусант, — відповів він, дивлячись у воду джерела. — Це було багато років тому, але я досі пам'ятаю той день. Мій майстер був дуже мудрим і терплячим. Він навчив мене багатьом речам, які я зараз передаю тобі.

Шмі задумливо кивнула, відчуваючи зв'язок зі своїм майстром через їх спільний досвід.

— Я завжди думала, що ми всі приходимо до храму в різних віках, але наші шляхи дуже схожі, — сказала вона. — Ми всі вчимося бути частиною чогось більшого, ніж ми самі.

Гай погодився, його думки повернулися до їхньої місії.

— Так, Шмі, ми всі частина великої родини, яка прагне зберегти мир і гармонію в галактиці, — сказав він. 

Шмі видохнула і лягла на траву 

— Мій переший майстер казав що гармонія починається в нас самих

Гай уважно подивися на дівчину це перший раз за скільки часу Шмі заговорила про свого першого майстра  

— Скільки ти була его падаваном ?

—  Вісім  років  промовила вона — Він помер захищаючи мене.  Вона підтиснути ноги до себе. Коли раптом  відчула обійми  спочатку вона здивувалась тому, що  Гай рідко коли обнімав її.Це і відрізняло  его від Куна.Як що чесно вона скучила за обіймами  сила її тільки 14 і її потрібні обнімашки може не через те, що дитинства, але все одно важливі

Гай м’яко обійняв Шмі, відчуваючи її напругу і сум. Він знав, наскільки важко їй було втратити свого першого майстра, і розумів, що ці спогади досі ятрять її душу.

— Я розумію, Шмі, — тихо промовив він, притискаючи її до себе. — Ти втратила когось дуже важливого, і це залишило свій слід. Але ти сильна, і твоя сила — це не лише вміння володіти Силою, а й здатність відчувати та співчувати іншим.

Шмі відчула тепло його підтримки та трохи розслабилася, дозволяючи собі насолоджуватися моментом близькості. Вона знала, що Гай завжди був поруч, готовий допомогти й підтримати її, але ці обійми нагадували їй про людську сторону їхнього зв’язку.

— Дякую, майстре, — шепнула вона, відчуваючи, як його дихання заспокоює її. — Іноді мені просто потрібно відчувати, що я не одна.

Гай злегка відійшов, щоб подивитися на неї в очі.

— Ти ніколи не будеш одна, Шмі, — сказав він серйозно. — Ми завжди будемо поруч, підтримуючи один одного. Це і є справжня сила нашого ордену.

Ну як він забув свій гачок  мало того що вони наткнулися на місцеве населення так ще тепер вони висіли у двох на одному канаті  автоматично він подивися в низ тут було не так високо для стрибка в силі достатньо 

— Шмі, — тихо промовив він, — слухай мене уважно. Ми повинні діяти разом, як єдине ціле. Я відчуваю, що ти готова до цього стрибка. Ти відчуєш Силу, яка протікає через тебе. Вона допоможе тобі приземлитися м’яко і безпечно.

Шмі кивнула, зосереджуючися на вказівках свого майстра. Вона закрила очі, намагаючись відчути Силу навколо себе, її енергія проходила через кожну клітину її тіла. Гай відчував, як її напруга починає спадати, і знав, що це момент, коли вони можуть діяти.

— Готова? — запитав Гай, тримаючи її міцно.

— Готова, — відповіла Шмі, відкриваючи очі.

— На рахунок три, — сказав він. — Один… два… три!

Вони одночасно відпустили канат і використали Силу, щоб уповільнити своє падіння. Шмі відчула, як її тіло стало легким, а повітря навколо неї загусло, немов підкріплюючи її. Вони м’яко приземлилися на землю, і Гай одразу озирнувся, щоб переконатися, що зі Шмі все гаразд.

— Ми зробили це! — вигукнула вона, відчуваючи полегшення і радість.

— Так, ми зробили це, — усміхнувся Гай, відчуваючи гордість за свою падаван. — Тепер нам потрібно йти далі. Ми близькі до нашої мети.

Вони швидко зібралися і продовжили свій шлях через пустелю. Небо почало темніти, і прохолодний вітер підійматися, нагадуючи їм про швидкоплинність часу.  Гай установив намет і вони обоє залазили туди в ночі діти по пустелі це означало наражати на небезпеку себе і падаван.

Гай прокинувся від легкого поруху і побачив, що Шмі затишно влаштувалася поруч. Його рука невимушено лежала на її талії, а її голова була на його плечі. Він посміхнувся, відчуваючи, як їхнє спілкування стає все більш довірливим і близьким. Це був момент, коли він відчув не лише відповідальність за свого падавана, але й теплоту до неї як до людини, що стала для нього майже сім'єю.

Шмі повільно відкрила очі та зрозуміла, де вона знаходиться. Її обличчя трохи почервоніло від збентеження, але вона не відсторонилася від Гая.

— Вибачте, майстре, — прошепотіла вона, злегка відкочуючись

— Не переймайся, Шмі, — відповів Гай м'яко, прибираючи руку. — Це нормально. Ми в складних умовах, і людська близькість допомагає нам бути сильнішими.

Шмі усміхнулася, відчуваючи підтримку і розуміння зі сторони свого наставника. Вона швидко зібрала свої речі, і вони продовжили свій шлях до мети.

Пустеля здавалась нескінченною, але їхня рішучість була непохитною. З кожним кроком вони ставали все ближче до місця, де мав знаходитися артефакт. Нарешті, вони побачили стародавні руїни, що виднілися на горизонті. Це було місце, де приховувалася їхня ціль.

— Ми майже на місці, — сказав Гай, відчуваючи, як його серце б'ється швидше від передчуття. — Будь обережна, Шмі. Ці руїни можуть бути небезпечними.

Вони підійшли до входу в руїни, і Гай відчув, як Сила навколо них змінилася. Вона стала більш концентрованою, майже відчутною на дотик. Це було ознакою того, що артефакт дійсно знаходився десь поруч.