Читати книгу - "Меч Арея"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сол володаря світу, римського імператора, сидів на прохолодній кам'яній лавиці в хоромі колишнього коміта Медіоланума Юнія й думав тяжку думу. Він здавався старішим за свої п'ятдесят п'ять років, глибокі зморшки зорали йому високе чоло й залягли двома борознами коло вуст. Сірі стомлені очі дивилися на розпис межи вікнами світлиці й нічого не бачили, бо слові випала найважча в його житті місія, подібної він ще не знав. Навіть позаторішня «рать» на вселенському соборі в Ефесі здавалася проти сього справжньою забавкою, хоч там фанатичні монахи ламали своїм супротивникам кістки, а Діоскор топтався Флавіанові чобітьми по животі. На нього зараз, мов на святого Петра, дивився цілий Рим, уся імперія, сол же не бачив ні виходу, ні порятунку. Завтрашній день може стати першим днем великого суду й останнім днем Риму. Й історики напишуть відверто й безжально, що того суду не міг запобігти він, посланий сюди імператором і всіма вільними громадянами столиці світу.
Се був намісник святого Петра на землі, пастир усієї християнської церкви папа римський Лев, якому Валентиніан Третій доручив схилитися в ноги перед страшним завойовником Аттілою.
Папа висидів у порожній світлиці, не встаючи з мармурової лави, до другої варти. Та коли й пішов спати в розкішне ложе з шовковими простиралами, заснути не міг. Щойно стуляв повіки, й перед очима вставав небачений, а тим ще більш загадковий і таємничий гун. Він увижався папі Левові низеньким і присадкуватим, довгоруким і кривоногим калмиком із вузенькими й розкосими вічками й жовтим обличчям. То було щось на межі сну й марення, вранці голова в папи розколювалась од болю, й він, покликавши до себе одного зі служок, приставлених Войславом, спитав:
— Пощо цісаря твого звуть усі... Бичем Божим?
Служка вільно розмовляв латинською мовою, бо сам був походженням авзонець[27]. Але він не одразу второпав, що вимагає папа.
Лев заходився допитуватись:
— Як тебе кличуть?
— Мене? П'єтро.
— А «петрос» по-грецькому є камінь. А вітця твого?
— Віталій.
— Віталій по-латині означає живий, жвавий.
— А-а! — здогадався П'єтро. — То руські имена такоже мають значіння. Богдан — се є той, кого дав Бог руський.
— Для чого речеш Богдан? Цісаря твого кличуть Аттіла.
— Гатило, — поправив його молодий служник. — По-їхньому Гатило.
Лев Перший спробував повторити ім'я грізного гуна так, як його вимовляв авзонець П'єтро, але в нього не виходило нічого путнього.
— Се ймено важко дається латинцеві, — сказав він. — А що воно значить?
— То не є ймено, а прізвисько. Значить по-латинському флагеллум[28].
Папа Лев аж якось полегшено відітхнув. Усе ніби стало на свої місця, й те дивне ймення гунського цісаря дане йому самим богом на кару світові за тяжкі гріхи. Отже ж, Флагеллум Деї[29]... Богом дане гатило...
Сю розмову з папою римським П'єтро дуже докладно переказав Войславові, й велій болярин турицький щиро сміявся з Левової цікавості.
— Нагнав страху Гатило всьому світові. Ач, узялися копати, пощо так названо князя нашого.
Він сказав про се Богданові, але той байдуже махнув рукою:
— Чув єсмь. Нехай речуть.
Його думки були зайняті іншим, такі жарти, може б, розважили його раніш, але зараз він сказав:
— Прийму слів римських по третьому дні.
Войслав за тим, власне, й прийшов і тепер подався сповістити сла про волю Гатила.
Три дні тяглися для папи Лева, мов три роки, й він прийшов реченого дня на довгосподівану авдієнцію марний і виснажений, мов після важкої хворості. Разом із ним було три біскупи в сніжно-білих туніках і червоних наметалах, які мали означати чистоту Христової віри та ясну кров Сина Божого, що він пролив її для порятунку людства. За біскупами виступали три сановники світських консульського чину, всі в яскравому вбранні, що мало звеселити око варвара-переможця й зробити його прихильнішим. Позаду йшло п'ятеро патриціїв старійших римського двору імператорського. Шоста з ними була ще молода й дуже вродлива жінка. Гатилів погляд раз по раз падав на неї, й князь нічого не міг удіяти з собою. Вислухавши звичні сольські вітання, він спитав сла:
— Хто ж несе мені сі слова від імператора західнього?
— Намісник святого Петра, зверхник усієї церкви християнської папа римський Леон Прімус[30], твоя величносте, — тихо відрекомендувався сол і низько, до самої землі вклонивсь Гатилові, хоч сан не дозволяв йому кланятися навіть імператорові. — Зі мною консул неапольський Константус Гракхус, три біскупи...
Гатило байдуже перебив папу Лева:
— Чия та жона, котру-м видів ще першого дні, як сте прибули до мене?
Ябедник Костан чітко перекладав кожне слово свого володаря й кожну відповідь Лева Першого.
— То Гонорія, твоя цісарська величносте. Юста-Грата Гонорія.
Гатило здивовано блимнув на римлянку, й та знітилась і схилила зір долу під цупким поглядом варварського цісаря. Та того погляду йому стачило ненадовго. Він одчув, як серце йому холоне й пальці рук також холонуть, і спробував дати собі раду. Й папа Лев, і римські патриції, і руські князі та боляри мовчки дивилися на нього, й та мовчанка, певно, затяглася надто довго. Нарешті Великий князь узяв себе в руки й знову зосередивсь на головному слові Риму. Той для врочистості був у високій і круглій, мов тричі вершена копиця сіна, золотій папській тіарі на голові, й се трохи розважило Богдана. Почалась ділова частина переговорів. Леон махнув назад рукою, крайній консул, речений Константус Гракхус, передав його знак ще далі, й небавом з-поза полоток виринула група робів і латників. Кожен ніс поперед себе золоту або срібну вазу, чи скоряний, помережений золотою прошвою, міх, чи важкий лар. Їх було душ із двадцятеро, вони один за одним ставили дари перед Великим князем київським, що сидів на своєму дубовому сідлищі в простому ратному вбранні. Навколо юрмилися князі, боляри, воєводи земель та тисяцькі від руських і неруських городів. Роби й латники низько вклонялися Гатилові й, так само нахилені, відступали задки вбік, даючи путь іншим.
Гатило й не дивився на ті дари. Коли перед ним виросла сяйна купа золотих, і срібних, і скоряних містилищ із коштовностями, папа Лев Перший проказав:
— Імператор, твій римський брат Валентиніан Третій сле сі дари на знак своєї дружби й любові до великого цісаря гунського Аттіли, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Арея», після закриття браузера.