Читати книгу - "Розстрільний календар"

Арешт не забарився. Донецький суд визнав його неосудним та направив до Дніпропетровської психіатричної лікарні на 5-річне «лікування».

Після звільнення Клебанов не міг влаштуватись на роботу, тому почав вимагати у влади компенсації моральних збитків за час, проведений на примусовому «лікуванні». За намагання домогтися справедливості вдруге госпіталізований і переведений до Донецької психіатричної лікарні.

Раніше робітник не раз виступав проти порушень умов праці шахтарів, викривав крадіжки адміністрації. Ідея створити Вільну профспілку трудящих виникла у нього після третьої «ходки» до Макіївської спецпсихлікарні. У 1978 році ця організація розпочала свою діяльність.

Джерела

Рапп Ірина. Клебанов Володимир Олександрович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/iZuc1b

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

30 вересня 1937 року відкрито справу проти літературного критика Володимира Коряка

У 1920-х—1930-х роках Володимир Коряк був відомий у літературних колах як компартійний ідеолог. Близький до палкого борця з українським буржуазним націоналізмом Андрія Хвилі, активно викривав Миколу Хвильового. Втім, його праці деякі сучасні літературознавці вважають цікавим прикладом переосмислення літпроцесу.

30 вересня 1937 року письменника виключили з КП(б)У як «буржуазного націоналіста, що не побажав роззброїтися проти радянської влади», а наступного дня обшукали квартиру та заарештували.

У справі є «зізнання» підсудного, нібито він справді вів «контрреволюційну роботу» і заслуговує на покарання.

Слідство тривало недовго. 21 грудня того самого року відбувся суд, на якому Володимира Коряка засудили до розстрілу. Вирок був виконаний 22 грудня 1937 року.

Дружину арештували через три тижні після Володимира та засудили до 5 років заслання в Караганді.

Володимир Коряк реабілітований у 1956 році.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

Сподарець Михайло. Літературно-критична діяльність В. Коряка // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Н. Ка­-разiна. — 2012. — № 989. Сер.: Філологія. — Вип. 63. Режим доступу: https://goo.gl/EAIjsB

65

Ігор Геращенко — чоловік та соратник Ірини.

66

Текст Олени Кухар.

Жовтень

2 жовтня 1990 року розпочалось масштабне студентське голодування на головній площі Києва

Понад два тижні увага світу була прикута до протестів в Україні. Зрештою Верховна Рада УРСР задовольнила усі вимоги протестувальників:

— недопущення підписання нового союзного договору;

— перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;

— повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;

— націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;

— відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

«На спільній нараді напередодні учасники швидко домовилися про гасла та керівництво акції. Протягом всієї акції ми не піддавали жодного разу ревізії наші вимоги, якби на нас не тиснули наші старші “рухівські” союзники. З керівництвом легко все узгодили. Домовилися, що буде інститут “співголівства”», — розповідав згодом Олександр Доній, один з лідерів акції.

Протестувальники під загрозою арештів просиділи на площі весь день 2 жовтня 1990 року, увечері почали зводити намети. У перший день участь у голодуванні взяли 108 осіб.

Один з лідерів акції Маркіян Іващишин згадував, що ненасильницька реакція влади і навіть дозвіл на проведення акції, виписаний опівночі, дуже здивував протестувальників.

Джерела

Бойко Олександр. З 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України // Бойко О.Д. Історія України: Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. Режим доступу: https://goo.gl/YP9GRU

Доній Олесь. Студентська революція на граніті. Фотоальбом про студентське голодування 1990 року. — К.: Смолоскип, 1995.

Зінченко Олександр. Революція на граніті: нас можна назвати циніками, які готові загинути за ідею // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2015. — 2 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/IlU9PX

Олесь Доній про Революцію на граніті. Режим доступу: https://goo.gl/HQbORg

«Революція на граніті». Фото жовтня 1990-го. Режим доступу: https://goo.gl/Hvnh5V

Революція на граніті у пресі 1990-го. Режим доступу: https://goo.gl/NYrKPH

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

7 жовтня 1919 року засуджено пятьох осіб за вбивство голови костянтиноградського ревкому

У січні 1919 року Костянтиноград Полтавської губернії (нині — Красноград Харківської області) зайняли більшовики. Новостворений орган влади — повітовий «революційний комітет» (ревком) — очолив 26-річний слюсар Сергій Щучка.

Скориставшись воєнним часом, члени ревкому грабували місцевих мешканців. 8 лютого голову ревкому Щучку було знайдено вбитим у власному кабінеті. Виглядало, що це самогубство: мовляв, товариш Щучко не витримав напруження та проявив слабкість.

Однак навесні у ріці Берестовій було знайдено тіла ще п’ятьох членів ревкому: військового комісара Котлика, комісара освіти Чухліба, коменданта Шила, Олешка та Кузьменка. На шиї одного з них було знайдено рушник. Ідентифікувавши його, вийшли на вбивцю.

Слідство звинуватило і засудило до розстрілу Івана Воротнікова та ще чотирьох мешканців Костянтинограда як таких, що під час антибільшовицького повстання вбили голову повітового ревкому та закатували п’ятьох його співробітників.

У 2015 році влада Краснограда вирішила не переіменовувати вулицю Сергія Щучка.

Джерела

З 10 липня розпочався збір