Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Уїльям, а пішли-но ми назад? ... - Сказала я пошепки хлопцеві і відступила назад.
-Хрусть! ... - Під ногою зламалася зрадлива суха гілка, що, очевидно, впала з одного з тих дерев, що стоять у дворі академії.
-Щоб тебе ... ! - Вилаявся хлопець побачивши, що фігури в плащах повернулися в наш бік. - Аїдо, прошу йти вперед.
-Може назад? Від них?
-Ні, вперед і бажано не подавай виду, що вони тебе лякають.
Мої ноги не зрушили з місця, а особливо не хотілося рухатися з того моменту, як "туман снігу" спав майже до мінімуму і відкрив погляду дві червоні крапки, що світяться, що виглядають з-під капюшонів цих фігур.
-Аїда, Ти хочеш щоб твоя бабуся настільки швидко нас пережила?
-В сенсі?
-У тому сенсі принцеса, що якщо ти зараз не зрушиш з місця і не підеш далі, то можеш вирушити прямо на небеса.
Після цієї фрази я все ж таки пішла вперед. Вільям приобійняв мене за талію і як би штовхав у спину щоб я не переставала йти.
-Головне йди мовчки, жодного звуку.
Кожен з них сверлили нас поглядом червоний сяючих очей. Неначе бажаючи вбити нас поглядом. Від них паморолася голова. Дихання збивалося і ставало все більш частим. Я не могла відірвати від них погляду. Їхні очі буквально приковували до себе погляди.
-Не дивись на них. - Процідив ледь чутно хлопець і я силоміць змусила себе дивитися уперед себе.
Від цих фігур явно відчувалася загроза. Інтуїція підказувала, що якщо я зараз хоч на хвильку зупинюсь, можу відправлятися слідом за бабусею Віолеттою.
Коли ми проходили повз людей у плащах я з усіх сил намагалася не дивитися в їхній бік, а дивитися вперед, проте всім тілом відчувала їхні погляди на нас. Коли ми завернули за кут і відійшли на достатню відстань від них, я змогла знову заговорити.
-Хто це був?
-Підемо до академії, тут зараз не найкраще місце для обговорень.
Хлопець прискорив ходу, та досі тримаючи руку на моїй талії прискорював мене та незабаром ми були у холі академії. На зустріч до нас вийшла Кара із занепокоєним обличчям.
-Що сталося?
-А Ти чого тут? - Не зрозумів Вільям і від несподіванки різко відсмикнув руку з моєї талії.
- Ти ж у будь-якому разі зараз пішов би до мене, правда? Так що вважай, що я просто вас випередила. Аїдо, ти як?
-Так, нор-рмально ...
-Все ясно, підемо до кімнати, я покличу людей.
-Кого покличеш? - Ведучи мене повільно сходами спитав Вільям.
-Кого потрібно, але насамперед ректора.
Більше запитань ніхто не ставив і ми тільки мовчки піднімалися з хлопцем наверх, а Кара бігала першим поверхом у пошуках "потрібних їй людей".
До цього я напевно прибувала в стані шоку, бо не могла оцінити свій стан після сутички з фігурами в плащах. Зараз же, я повністю могла оцінити щонайменше свої тремтячі ноги що ледве як піднімаються сходами. Після прийшло усвідомлення якоїсь втоми. Дикої втоми. Голова стала важка, в очах каламутніло. Підступала нудота … У мене такого не було навіть після мага-відступника! Не думаю, що це зі мною могло статися через розмову з Вільямом. Чи ті фігури в плащах могли щось зробити?
У кімнаті Вільяма з кожною секундою ставало тільки холодніше. Хоча вікна закриті, опалення увімкнено. Хлопець ходить по кімнаті все ще в зимовому светрі та пальті. Невже так холодно? Справа в тому, що я холоду не відчувала зовсім, навпаки мені було страшенно жарко, ніби вступила в палаюче вогнище. Двері відчинилися і в кімнату, в прямому розумінні слова, влетіло кілька людей. Першим був ректор ... але не довго він був першим, бо одразу був зрушений з місця однією наляканою жінкою.
-Боже Всевишній! Та ти бліда, як зомбі! - Верещала напевно на всю академію Велинда. - Приляг на ліжко я зараз щось зварю. Дівчина хотіла піти вниз до їдальні, але перед дверима її зупинила рука Кари.
-Не варто, цим уже займаються. - Після цієї фрази очі всіх, хто перебував у кімнаті, були спрямовані на дівчину. - Бабуся прилетіла за першим покликом.
-Аделаїда Що сталося? - Вже почав ректор, але Вільям вирішив вставити свої п'ять копійок.
-Темні опинилися біля дверей будівлі. - Ну чи не п'ять копійок ...
-Темні? Вони встигли вас ... ? – налякано запитала Кара.
-Так, вони встигли нас помітити. Але я зробив усе як треба було, але мабуть мало не встиг … – відповів Вільям.
Хлопець тримався стримано і впевнено. Але неозброєним оком можна було побачити, що йому також не надто добре. Шкіра стала збліднілою, навіть трохи зеленуватою а очі каламутними, неначе наповнилися туманом.
-Як темні проникли на територію академії? - Сівши на край ліжка запитала Лі.
-Напевно також як і до цього погань пробиралася. Їх хтось спрямовує. І це мені зовсім не подобається. - Загадками говорив ректор, чи це в мене мізки просохли настільки, що я ні слова не розумію з того, що вони говорять? Мабуть мій "Нічого не розуміючий" погляд був зрозумілий усіма в кімнаті і кожен спробував мені пояснити ситуацію.
-Аїда, темні – це маги, які спочатку прийняли неправильну сторону. - Почала "м'яко", як маленькій дитині пояснювати Лінда.
-Вони використовують темні сили, які взагалі-то заборонені у чарівному світі ... – продовжила Кара.
-Але в останні кілька років темні, як і інша погань, сильно ослабла і втратила свою могутність. – Більш відкрито пояснював ректор. - А те що вони змогли пробратися через наше захисне поле, означає тільки те, що їх спрямовує хтось сильніший за нас ...
-Захисне поле? - Не зрозуміла я.
-Це Щит від темних істот, ти б його і не відчула тому як ти є світлою, а їхнє тіло Щит обпалює. А якщо вони спробують пройти далі вглиб Щита, він може їх спалити до тла. Наш Щит охоплює всю територію академії та трохи за її межами. До речі, село, де живуть бабуся з дідусем, теж охоплюється Щитом. – Відповів Вільям. У кімнаті на якийсь час повисла тиша. Усі думали про своє. Я намагалася зрозуміти чому мені так погано після зустрічі з „темними”. Чи погляд червоних очей якось на мене вплинув?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалена корона, Ярослава Денін », після закриття браузера.