Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-А чому у дворі немає нікого? - Все ж таки я запитала хлопця. 

-Розумієш Аїда, не всі вогники – як ти, і не всі збірники цитат – як я. Ахах, а якщо серйозно, то для магів така погода дуже холодна і не кожен довго висидить. От і відсиджуються у кімнатах академії. Тим більше, що в зимовий час, у будівлі не менш затишно. 

-В сенсі? 

-Ну-с, зараз у їдальні роздають палаючий какао всім бажаючим.

-Може гарячий? 

-Ні Аїда, саме палаючий. Не переживай. Це таке какао, яке не остигає, плюс у порівняно невеликій чашці – його багато. 

  Від розповіді Вільяма про какао, мені аж самій його захотілося ... какао захотілося, у сенсі. Гарячий, не остигає і не закінчується какао. Ну, просто мрія!

 -Уїльям ... 

-А? 

-Може й ми собі? ...

-А? Що? А какао? Боже, просто скажи, навіщо натякати постійно? Ходімо, мені то що? То я можу продовжувати розповідь? - Після мого ,,так" у вигляді маху голови, хлопець продовжив. - Супер. Загалом, за пару днів до новорічних свят, в холі ставлять камін, який щодня зрозуміло що топлять, прикрашаються двері, вікна, сходи, все що можна прикрасити ми прикрашаємо. Плюс, біля каміна і по всьому холу ставляться крісла-мішки та звичайні крісла. Ввечері можна там пити гарячі напої з різними булочками та спілкуватися з усіма. Насправді це дуже атмосферний тиждень.

-А як же ялинка? 

-Ах да! Справді, я забув про неї. Її ставлять десь за тиждень до свят, до речі, днями вже мають ставити. За розмовою про підготовку академії до новорічних свят ми підійшли до їдальні. - Давай, щоб не посилювати чутки я піду і візьму нам какао, а ти мене почекаєш тут? – Сказав хлопець стоячи в коридорі.

-Ага, значить тебе все-таки хвилюють чутки? 

-Не те щоб … – почав хлопець говорити почухавши потилицю. – Я пішов за какао. 

-Гей! От же ж ... Вільям! 

  Не бажаючи довго стояти біля дверей їдальні я повільно пішла у бік виходу. Ну а що? Там є вікна, можна подивитися на вулицю. Сніг сипав без зупину через що подвір'я огорнула ,,завіса" швидше схожа на туман зі снігу. Проте в цьому тумані я помітила постать серед двору що дивилася в мій бік.

  Примруживши очі я зрозуміла що це той хлоп що почав зі мною розмову на парі. Той самий у якого очі гарні. Я помахала йому рукою у вікно і посміхнулася, він, у свою чергу, ніби повторив мої жести і показав пальцем щоб я вийшла до нього. Коли я вже думала виходити на моє плече впала чиясь важка рука. 

-А ось і я. - Хто б сумнівався, що це він. 

-Ох, Вільям! - Від несподіванки я прикрикнула. - Кхм ... як какао?

-Гаряче. Хто там?

  Хлопець обережно відсунув мене вбік і протерши запотіле вікно рукавом свого пальта намагався розглянути той силует, що я бачила. Але там уже нікого не було ... 

-Слухай … – задумливо почав Вільям, – може нам тебе до психотерапевта зводити? 

-Та йди ти!

-Ахах, ну а що? Залишив буквально на пару хвилин, а вона вже з вікном розмовляє. До речі, тримай свій кухоль. 

  Тільки зараз я звернула увагу на два кухлі повні какао в руках у хлопця. Внизу кухля була в'язана кишеня, мабуть, щоб руку не обпалити. Аромат від напою стояв неймовірний. Запах не звичайного какао, а зими та її морозної атмосфери. Сам напій зверху був посипаний корицею та стружкою шоколаду. Какао і справді було гарячим, але таким, щоб його можна було пити. А для таких як Вільям приємний бонус, можна гріти руки, бо постійно холодні як лід.

-Пахне дивовижно. 

-Воу, ти де таких слів щось нахопилася? Потай від мене в 18 століття літала? 

-Причому тут ... ? Ой, добре, годі вже. Забудь.

  Ми вийшли надвір. Вітер, на диво, трохи заспокоївся, що давало можливість спокійно попити какао і поговорити. Але розмова не клеїлася. Ми обидва розуміли, що початок про підготовку академії до новорічних свят був відвертим маневром. Ніхто не хотів першим торкатися серйозної теми.

  Я не витримала першою: 

-Уїльям ... Розкажи мені про чому між ма ... Анною та мамою такі напружені стосунки? Вони ж сестри. 

-Ой, Аїдо, не з тієї фрази ти напевно почала цю розмову. Я не можу дати точної та повної відповіді, оскільки не був на той час у палаці.

-Скажи що знаєш, про інше я потім розпитаю або маму або Ганну.

-Добре, якщо ти правда хочеш дізнатися,, хоч щось ", добре. Загалом, з того що мені розповідав батько, спочатку вони були нерозлучні і дуже близькі. Ну в принципі це логічно, адже вони рідні сестри як-не-як. Їхні стосунки зіпсувалися коли Сара пішла пробуватися на роботу до палацу.Чи то Анна приревнувала, адже тоді король був ще молодий, чи заздрити почала що мати твоя на роботу престижну пішла, не знаю. Сара після того то постійно їй писала листи , то послів відправляла, але та ігнорувала всі її спроби спілкування, навіть коли Сара завагітніла тобою і хотіла поділитися радістю з сестрою, та не відповідала на її листа з проханням зустрітися. Тільки потім, коли ти вже трохи підросла, твоя мама дізналася від городян, що Анна переїхала в маленьке містечко більше схоже на село і тепер живе там одна. Це був несподіваний вчинок з боку сестри, адже до цього вони жили не так далеко від замку, а своїм переїздом вона відкрито показала, що тепер обриває будь-яке спілкування. Не знаю чому вона так розлютилася на Сару, але знаю точно, що їхні стосунки не стали теплішими і після твого народження, і коли ти росла.

-М-да … А бабуся з дідусем? Ну їхні батьки, куди вони поділися? Адже вони не ... ? 

-Ні звичайно, вони ще нас з тобою переживуть. Ахах, вона їх відправила до селища біля лісу та озера. До речі, він не далеко від академії, якось можемо до них "в гості" прийти. 

***

  Після того, як були згадані дідусь з бабусею, розмова зайшла в глухий кут. Ми обидва розуміли що треба продовжувати, та й тему знали, але ніхто не наважувався розпочати … знову. За цей час ми встигли пройти будинок академії майже по колу та дійшли до заднього двору.

  Біля дверей до академії стояло кілька людей у чорних плащах і про щось між собою говорили. Від них віяло холодом та темною енергією. Я всією своєю суттю розуміла, що це щось недобре. Моє тіло всебічно натякало, що час робити ноги.