Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Так одягнися тепліше! Хто тобі забороняє? Плюс до всього, у нас є Аїда – особистий вогник.

 -Не починай! – Скрикнула дівчина хлопцеві, після чого повернулася в мій бік. - Нехай Аїда вибирає де краще їй дізнаватися всю цю х ... не найприємнішу інформацію. Кхм ... 

-Ти явно хотіла сказати щось інше, вірно? - Цього разу долучилася до розмови я.

-Це вже не важливо. То що?

-Я повністю солідарна з Вільямом. Зараз, як на мене, після того, як ми дізналися вчора, краще подихати свіжим повітрям. Може й поговоримо спокійніше завдяки цьому.

 -Ну добре, якщо вам так сильно хочеться відморозити собі кінцівки, то ходімо. Збирайтеся! Чого сидимо?

  Кара вийшла з кімнати наостанок, окинувши нас стомленим поглядом. Мабуть пішла до себе, одягатися "тепліше" як сказав Вільям. 

-Яка муха її сьогодні вкусила? - Слова самі вирвалися, але одразу були почуті Вільямом. 

-Ти про що? - Перепитав хлопець вже нарешті встаючи з ліжка.

-Не знаю навіть як пояснити ... вона сьогодні якась ... роздратована чи що. 

-Вона завжди така. 

-Та ні ... не сказала б. 

-Іди збирайся вже! Великий мислитель. Хах. - Ох, ну так. Він навіть у такий не спокійний час примудрюється жартувати з мене і говорити з усмішкою.

  Хлопець дістав зі своєї шафи термобілизну, темні джинси, білий светр, бежеве пальто та чорну шапку із шарфом … і все це жіноче. 

-Ам … Вільям, звідки у тебе в шафі жіночі речі? 

-Ти думаєш ти дуже рідко до мене "заглядаєш"? Ось і набрався "припасів". - Після цієї фрази з його "улюбленою" усмішкою, той накидав мені всіх тих речей на ліжко і взявши щось собі пішов у ванну. 

  Поки я одягалася, я згадала своє життя за останні пару місяців. Як усе змінилося … Здавалося б, як звичайна, можна сказати, сільська дівчина, змогла стати магом і головним претендентом на трон одразу двох королівств? Кому хочеш скажи – не повірять! А ось мені і вірити не треба. Я зараз перебуваю в "епіцентрі" такої історії.

  Я згадала все, починаючи від першого дня і того як я всією душею ненавиділа Вільяма, і закінчуючи "польотом" в академію і знайомство з Ліндою та її братами. Тут мені в голову прийшов образ хлопця, який заговорив зі мною на одному з попередніх занять. Здається це був ... майбутній цілитель? Ні? У будь-якому випадку, потрібно буде з ним потім поспілкуватися, бо минулого разу це так і не вдалося. Поки я,, літала у своїх думках" Вільям встиг одягнутися і вийти з ванної. Ого! Він навіть голову встиг помити! Вперше бачу людину яка так швидко купається. І знову він водить пальцями по волоссю від чого ті швидко сохнуть. Як це в нього виходить? У мене навіть щит краще виходить ніж типове сушіння волосся!

-Ти готова? - Запитав хлопець, що стоїть біля дзеркала, милуючись своїм власним відображенням. 

-Майже. – Сухо відповіла я хлопцеві і раптом згадала про важливу деталь. - Може, у тебе ще й щось із жіночих аксесуарів знайдеться?

  Із задоволеною посмішкою хлопець пішов до тумби і висунув звідти декілька золотих прикрас. Вільям протягнув долоню з прикрасами до мене, але як тільки моя рука потягнулася їх взяти, принц швидко заховав руку за спину.

-Навіщо тобі ще ці малі деталі? Ти і без цього гарна.

  Неочікуваний комплімент від нього здався чимось ... неприроднім і змусив підняти на нього очі.

-Я тепер вважаюся принцесою як-не-як, треба підтримувати статус зовнішнім виглядом.

-Вважаєшся ... - Вільям повільною ходою наближався до мене перебираючи пальцями золотий браслет. Вперше за все життя я не відчула звичного страху поруч із чоловіком. Я не почала мимоволі відходити назад, чи дивитися на нього вилупивши очі. А просто ... стояла і чекала, що буде далі. - А ти себе ким почуваєш? Хіба ти не принцеса насправді? 

-Я ... не знаю. Але я маю бути нею. Моя роль тепер в королівстві — роль принцеси, чи не так ... ?

-«Будь собою, інші ролі давно зайняті.»

-Стій-но, у тебе десь за спиною список цитат? - Сказала я і награно пролізла йому за спину ,,шукаючи" збірник.

-Оскар Уайльд. Не потрібно мати при собі збірник цитат, щоб знати його вислови.

-Тебе таке цікавить? 

-А що тебе так дивує? Хах, - хлопець взяв мою руку і вклав прикраси в долоньку, - його книжки мають глибокий сенс. Якщо не помиляюсь деякі його твори навіть є в шкільній програмі.

-Я не чула таких його висловів ... - вигнувши брови відповіла я.

-Фі мадам, ну як можна пропускати повз вуха такі чудові слова? А особливо слова таких людей. – Відповів той, пританцьовуючи демонстративно взявши в зуби червону троянду. 

-А троянда то звідки? 

-Хто зна, можливо магії таки не існує і я просто фокусник? - Перепитав з усмішкою, до якої я вже встигла звикнути, обійнявши мене за талію. Але тут веселостям прийшов кінець, тому що гість, що тільки-но прийшов, змусив хлопця прибрати руку з моєї талії і разом з нею троянду і відійти вбік. - Все, гаразд, підемо.

  Тільки зараз я повернулася обличчям до дверей, де спираючись об одвірок стояла усміхаючись Кара. Рідкісне видовище, коли та посміхається. 

-От я не зрозумію, у вас сімейна звичка така? Спиратися об дверний одвірок? - Запитала я у дівчини щоб розбавити обстановку, тим більше що це питання дійсно мене зацікавило. 

-Іди вже, голубко. Вам ще багато про що поговорити потрібно. - М-да... мабуть сарказм теж штука сімейна.

-А ти що, не йдеш? 

-Неа, мені ще до ректора заглянути потрібно, а потім вже сенсу не буде, - відповіла дівчина і тільки зараз я помітила що та стоїть у домашній піжамі, - а ось вам ще багато про що поговорити треба. - Явно натякаючи, дівчина злегка ", тюкнула" мене ліктем. 

-Кара! - Ні, ну а чого вона? 

-Гулі-Гулі! Або вже "Горька" кричати? - Крикнула наостанок дівчина махаючи нам рукою і спускаючись по сходах. 

-Пішли вже! Аїда! - Сказав хлопець, що йшов уже на пару метрів далі за мене. 

-Та йду я! 

  Погода на вулиці заспокоювала та давала надію на краще. Сніг падав повільно, поступово застеляючи всі поверхні. На подвір'ї академії не було жодної душі.