Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Зробіть їй заштрик, докторе! заштрик!

А до підвалу охочих немає!.. і на вітряк теж нікого… жодного «волонтера»… аби тільки наказувати!.. аби з мене кпити з-під ліфта… з квартири консьєржки… вимоги звучать воднораз… між ними боротьба… проти мене… криком!..

— Ганусівки, докторе! кіршу, ну ж бо! ґрапи! рому! цукру!

А той ще й камфори вимагає, тобто товстун!

— Камфори! камфори! заштрик! моїй дружині! моїй Дельфіні!

Гай-гай! Я не проти! я за все! але це занадто, дотиркали мене, трясця! усі!.. увесь світ, тридцять шість світів нехай злітають у повітря, вибухають, підносяться до хмар — бульбашки, балачки, усе благословиться!.. купа зляканих, згідливих змовників! усе з їхньої вини! з тією Дельфіною разом! і з Гортензією!

— Небо розірвалося, пані!

Мій науковий обов'язок! казати правду!

— Небо розірвалося, а не підвал! ви все повипивали, омлетна пико!

Звинувачую! Мене загубленими ключами не надуриш! крадійка! відьма!.. а де Лілі?.. на поверсі? на даху?.. міркую! міркую!.. Гукнути Жюлеві?.. все одно не знає… хоч і має вид! На вітряку в гондолі!.. дахи бачить! падлюка, гівнюк безногий!.. чи Лілі не там?.. чи в метро? чи її затягнуло під стіл?.. непритомна?.. теж непритомна? ах, повзу назад! задній хід… залажу… головою вперед у щільну масу… ти ба, їх уже не стільки, здається… не так нагромаджено, не так зліплено… може, є такі, що їх викинуло?.. перекотилися на авеню… певно, обсмажилися!.. у потоці! чи в розриві неба? паркет уже менше брижиться… пролажу під чиїмось тілом… піднімаю… аж тут бррранг! просто по носі! забіяка! ліктем!.. і потім піді мною щось судомиться!.. вивертається!.. мене затисло!.. втягнуло!.. мене обвиває багато рук… хапаються за мене… я теж хапаюся… мацаю… стегно!.. пеніс!.. ти ба!.. холодний… крижаний… комусь зле… хтось знепритомнів… намацую криж… сідницю… плече… тулуб… пахву… лоскочу… справді, тіло цілком інертне… але я там не для «констатації»… я Лілі шукаю… хочу гукнути голосно… не можу…

— Лілі!.. Лілі!..

Вуппп! вуппп! знадвору знову гуркіт! це гармати поряд… зовсім поряд!.. це зенітки пересувні… знаю їхній гавкіт… вони піднялися якою вулицею? Лепіка? Турлака?.. а тут лантухи сала, от… от!.. вилазити не хочуть!.. овва! ще тісніше згруджуються! склеюються! ковзкі вони!.. тісніше! тісніше!.. дуже гарячі, дуже холодні… дуже теплі…

— Лілі! Лілі! кричу! гази!

Не знаходжу її тіла… я б упізнав… перевертаю… обмацую… комусь залажу під спідницю… під іще одну… штани… чоловік… пелюшки… дитина… вона не каже «уф»… паркет ворушиться! знову… стіни хитаються… не кажу про стелю!.. а під столом атракціон! жани-перекидани! «американські гірки…» біля воріт Майо[178]… Брррум! публіка в захваті! феєрверк! сто тисяч свічок! з носа кров сочиться, я певен!.. бррранг! ще удар прямо в пику!.. вони навмисно, тепер ясно! навмисно! отож, там не тільки непритомні… є ще злі боксери!.. тепер і з лоба кров… треба обмацати голову… витягаю одну руку… мацаю!.. волосся злиплося… брову розбили! треба знайти цього забіяку… голову йому перевірити… якщо не дати відсіч, можуть і вбити! Ох, вони навмисно!.. а один у мене між колінами!.. хамська пика! лапаю носа, очні ямки… ще маю силу в ногах… злим звіром бути мало!.. звіра можна і приборкати! от голова! оця! голова! зараз зверну щелепу… «а-а-а!» гикає… та двоє інших хапають за руку, давлять… за поранену руку! як по голому нерву! ще й перегукуються!

— П'єро! Анжело! Габі!

Це не про мене. Вони своє подружжя шукають… чи ще когось?.. брата?.. сина?.. піді мною!.. ноги… животи… спини… коліна… суміш!.. сплітаються і розплітаються з кожним поштовхом… одне одного вже не впізнають.

— Габі! Анжело! П’єро! Марі! Пити! Пити!

Чого їм?.. «Пити, Ремоне!» Це хтось Ремона Депастра гукає! перегукується! Ремон Депастр! з-під мене… він піді мною… себе шукає… «Ремоне! Ремоне! Пити! Пити!» Уже не знає, чи то він, чи ні!.. просить пити й не знає… та заодно мене стискає… пролазить поміж лантухів із салом, просувається!.. усіх добряче трусить! Кажу вам!.. це щось!.. усю консьєржчину квартиру! і знову злива бомб! це ППО винна!.. вона заблизько! заблизько! Вуаф! Вуаф! При кожному вуафі Ремон мукає, схлипує… «Ремон! Ремон!» кричить мені під носа…

— Ви — це ви! ви — це ви!

Не мені вірить!.. стогне з муки і знову за своє. «Пити!» знову волає!.. хапає мене за шию… стискує… має силу! обома руками! здоровило!.. або тепер, або ніколи! Якщо не врізати, він скрутить мені шию!.. не на того напав!.. Я вигинаюся!.. і вжик! відскакую! рвучко! назад! у стінку!.. головою! бранг! вириваюся з Ремонових рук!.. і з інших!.. з усієї купи!.. хто згори!.. хто знизу!.. щонайменше вісім… дванадцять тіл!.. відчайдушна спроба!.. я сам! га? сам! а як мене тримали! злі зліплені!.. вправним рухом! точним! головою в стінку! з розмаху в стінку… порятунок!.. та мене ловить інша хвиля і кидає аж у той кінець під ліфт, у провалля шахти ліфта! не повірите!.. Я вирвався! я викрутився! диво! та тепер знову опинився у проваллі! і не сам! чимало люду в цьому чані!.. схоже, стільки ж, скільки під столом!.. стиснуті, здавлені… і двійко гарпій теж там! обидві! дівчата з восьмого поверху!..

Ви можете мені сказати: ваша хроніка якась невпорядкована!.. А що впорядковане під час Потопу?.. у такі миті?.. бо будьте певні, той страшне брехло, хто вам оповідає повагом, як усе зникало, по порядку! як розбурхана стихія спадала на його дурну голову!.. нумо! нумо!.. адже насправді воднораз траплялося сто речей!.. доказ: мій останній кидок!.. як виривався з рук Ремона, котрий сам себе шукав!.. і як порив мене підніс і кинув у провалля ліфта! от і спробуйте оповісти таке по порядку!.. як він мені під столом відкручував голову!.. Ремон! Ремон!.. де там уже до глузду! Тільки бррранг і вррромб! коли усе циклон і фосфор? або втямили, або бувайте!.. я ж вам казав: траплялися затишшя… звісно! звісно!.. як тепер!..

Хочу погукати Лілі, хочу крикнути… Лілі!.. але ж! отак! у роті повно крові?.. Той канібал Ремон розплющив мені носа, вискуб кілька жмутів чуба, розсік