Читати книгу - "Війна з Росією"

— Ну, і що далі?

— Ці п’ятеро британських піхотинців, що були в Латвії на навчаннях, залишилися по цей бік кордону, коли ми повертали собі наші прибалтійські провінції. Там вони перебувають і досі. Кордон настільки суворо охороняється з суші, моря та повітря, що там і миша не проскочить. Тож вони потрапили у пастку. І все. Ніякої стратегії, просто прикрість.

— Наші, безумовно, досягли успіху в цьому, — буркнув генерал. Вперше на його обличчі з’явився натяк на посмішку, що означало визнання професіоналізму колег.

— Я знаю, товаришу генерал-полковнику. Саме тому я тут... У будь-якому разі ми вважаємо, що вони ведуть розвідку. Не більше і не менше. З ними там знаходяться партизани — кілька «лісових братів». Проте кожна наша ракетна батарея посилено охороняється і кожна з них розташована у добре захищеному місці. То яку ж загрозу ці кілька британців можуть становити для нас? На що вони сподіваються?

— Вони хочуть атакувати наші ракетні комплекси.

— За допомогою чого, товаришу генерал-полковнику? Коли я зустрів того британського офіцера, він сидів на задньому сидінні мотоцикла, дивився голодним поглядом і був озброєний лише піхотною гвинтівкою. Що він сподівався зробити? І навіть якби вони все ж таки напали на наші батареї, НАТО знає, що президент Путін відповість ядерними ракетами. Тож треба бути божевільним, щоб нападати. Саме тому ніде навкруги немає спецпризначенців. А ці люди просто зачаїлися, щоб їх не спіймали. Безсумнівно, вони намагаються зробити хоч щось корисне. Наприклад, звітувати про диспозиції наших військ.

— То що ж ви пропонуєте?

— Це ваш час, товаришу генерал-полковнику. Президент хоче дістати цього британського офіцера. Якби не це, я вже давно розбомбив би їх із гвинтокрила і дронів, а потім послав би наших десантників зібрати їхні останки. Тому що тільки це від них і залишилося б. Але ж президент хоче, щоб ми доставили йому цю людину живою. Щоб показати по телебаченню...

— Сідайте, Вронський... Сашко! — раптом проревів генерал у бік зачинених дверей.

Переляканий ад’ютант з’явився у дверях, віддаючи честь.

— Слухаю, товаришу генерал-полковнику!

— Горілки, дві склянки і шматок сала. Та швидше! Нам з майором Вронським треба скласти план.

Він повернувся до Вронського.

— Отже, ваш план?

— Товаришу генерал-полковнику, сьогодні вранці ми перехопили ще одну радіопередачу. Те саме радіо, той самий оператор. Англієць. Приблизно двадцять кілометрів на північ від Правдинська, в лісі, на південь від річки Преголі.

— Правдинськ... Бункер нашого командування.... і один ракетний комплекс «Іскандер». Якщо ви маєте рацію, то ця ціль дійсно варта розвідки. Але це не та ціль, на яку вони коли-небудь зважаться напасти. Це швидше нагода, якою нам непогано було б скористатися, аніж конкретна загроза з їхнього боку. Хмм... І взагалі, вони не побачать там нічого, що б ще не сфотографували їхні супутники.

— Абсолютно з вами згоден, товаришу генерал-полковнику. Мій план — доставити команду спецпризначенців, п’ятнадцять людей, для зміцнення гарнізону. Ми або спіймаємо їх під час здійснення розвідки, або відстежимо і захопимо, коли вони будуть відправляти в Лондон рапорт про стан справ. Тепер нам відомо, кого ми шукаємо, і ми знайдемо їх протягом кількох хвилин або в самому Правдинську, або в лісі під час передачі даних... Вони ніколи й не дізнаються, що саме їх видало.

— Дуже добре, майоре. Але це все на вашу голову, — пробурчав Кіркоров. Він випив залпом дві склянки горілки, розстебнув верхній ґудзик сорочки.

За прикладом генерала Вронський одним духом випив горілку і швидко заїв шматком сала, щоб не подразнювати шлунок. Якщо він не зможе зараз переконати генерала, вважай, що півдня зведено нанівець. Тож Вронському багато чого треба було ще зробити.

— Товаришу генерал-полковнику, мої люди сподіваються, що ви зробите їм честь і зустрінетеся з ними, перш ніж вони поїдуть. Я хочу доставити їх у Правдинськ раніше, ніж туди прибудуть британці. Ви не могли б?..

Генерал підозріло глянув на Вронського. Вочевидь, він саме зібрався побалакати з майором, поки вони питимуть горілку, і з нетерпінням чекав на можливість розповісти якісь героїчні історії.

— Йдіть. Я підійду до них за п’ятнадцять хвилин.

Вронський зібрав своїх бійців 45-го гвардійського полку спецпризначення в транспортному ангарі, що межував зі штабом Калінінградського оборонного району, і швидко пояснив ситуацію. Зустріч із генералом — це останнє, що їм було потрібно зараз. Але майор зметикував, що попросити генерала зустрітися із хлопцями просто зараз — це найкращий спосіб зробити все, як він задумав, поки той не напився і не змінив свою думку. А оскільки в команді лише п’ятнадцятеро осіб, Кіркоров завершить зустріч дуже швидко.

Поки Вронський чекав на генерала, готовий привітати його біля дверей, він встиг ще раз обміркувати свій план. Чи не робить він помилку?

З огляду на всі передачі радіосигналів було зрозуміло, що британський капітан і його команда явно націлилися на ракетний комплекс «Іскандер» з ядерними боєголовками, який розташовувався на південь від Правдинська. Він не міг собі уявити, що ще, крім звичайної розвідки, вони можуть планувати. Не могли ж британці розраховувати захопити ракету, принаймні, без того, щоб розпочати наступну світову війну. А це здавалося цілковитим божевіллям. І він, майор Вронський, не допустить, щоб сталося щось подібне. Не з цими людьми, які зараз стоять позаду нього. Ні, якщо президент хоче побачити того англійця живим (а складалося таке враження, що він справді цього хоче), то заманити його у засідку було найкращим рішенням.

Тепер майор і його команда стояли й чекали на візит генерала. Ад’ютант прибув через тридцять хвилин і оголосив, що Кіркоров уже в дорозі разом із командиром бази. Вронський дав своїм людям команду «увага».

Генерал, від якого трохи тхнуло горілкою, увійшов і, не звертаючи уваги на Вронського, попрямував до шеренги бійців.

Майор був вражений тим, як генерал, незважаючи на свій стан, підходив до кожного бійця і з насправді щирою зацікавленістю розглядав спеціальне спорядження, якого жоден простий російський солдат досі ніколи не бачив. Шоломи нового покоління та бронежилети з титановими пластинами на грудях і спині, з керамічною бронею на основі карбіду бору, непроникною для стандартних 5,56-міліметрових набоїв НАТО, які будуть в англійців; гранатомети; штурмові гвинтівки з їхніми дозвуковими 9-міліметровими високоефективними бронебійними набоями, а також денними