Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

Вони стартували коло старих будівель Форт-Мейсон, де розташовувалися невеличкі галереї, книжкова крамниця, музей мистецтва, театр і театральна студія. Маршрут пролягав повз спуски для човнів уздовж бухти, де надокучливі чайки повсякчас плуталися під ногами. Вони проминали поле, де ентузіасти запускали повітряних зміїв — не звичайних трикутних чи квадратних, що їх вони колись запускали із Джебом, а авангардні моделі на кшталт «Супермена», пари жіночих ніжок чи лискучих металевих трикутників у стилі «хай-тек», які дзижчали, кружляючи в повітрі, зненацька змінювали свій напрямок чи шугали вниз, а в останню мить виривалися вгору, вимальовуючи піруети своїми хвостами. Трохи далі виднівся невеличкий пляж, де навколо сюрреалістичної пісочної скульптури русалки розляглися поціновувачі засмаги, а за ним, біля самого краю води, роз­кладали свій інвентар мокрі до нитки серфінгісти. Вони дісталися скелястого берега з дюжиною кам’яних скульптур (невідомий автор майстерно виклав їх із каміння, що його ретельно відібрав), які скидалися на фантастичні бірманські пагоди. Далі вигулькнув довгий пірс із рибалками-азійцями — Керол укотре зауважила, що жодному з них не поталанило впіймати хоча б одну рибину. І останній ривок — вони діставалися підніжжя мосту «Золоті ворота», де можна було помилуватися силуетами сексуальних серфінгістів із довгим волоссям, які плавали в холодній воді, очікуючи на високі й темні хвилі.

Вони з Джессом бігали майже щодня, подеколи прокладали свій маршрут стежками парку «Золоті ворота» чи уздовж узбережжя на південь від Кліфф-Гаус, але найчастіше їм подобалося тренуватися біля бухти. А ще частенько бачилися вечорами. Здебільшого, коли Керол поверталася додому, він уже був там — готував вечерю чи теревенив із близнюками, які дуже до нього прив’язалися. Попри те, що Джесс їй дуже подобався, Керол тривожилася. Усе було надто ідеально, аби бути правдою. Що трапиться, коли вони стануть по-справжньому близькими й він побачить, яка вона насправді? Її внутрішній світ і думки були далекими від ідеалу. Це його відштовхне? Керол ніяк не могла повірити в те, що він так легко став частиною її життя, так швидко завоював прихильність дітей… Чи матиме вона вибір, якщо вирішить, що Джесс їй не підходить? А чи потрапить у пастку, адже дітям із ним так добре?

Подеколи Джесс затримувався на роботі і йому не вдавалося потрапити на вечірню пробіжку, тож Керол бігала сама. Її вражало те, наскільки вона полюбила біг, — можливо, завдяки тому, що протягом усього дня відчувала піднесення. Або ж їй подобалося легке збудження, яке з’являлося в тілі, щойно відкривалося друге дихання. А може, їй настільки подобався Джесс, що вона полюбила і його захоплення.

Біг на самоті не був таким захопливим, як пробіжка з Джес­сом, але він дарував їй дещо цінне — час для саморефлексій. Спочатку вона бігала, слухаючи плеєр: кантрі, Вівальді, японська флейта, «Beatles», але віднедавна залишала його в автівці, віддаючи перевагу медитації.

Ідея про те, що варто приділяти час думкам про власне життя, була революційною для Керол. Більшу частину свого життя вона робила навпаки, наповнюючи кожнісіньку вільну хвилину різними справами, аби відволіктися. «Що ж змінилося тепер?» — гадала вона, ковзаючи стежкою та лякаючи чайок, які плуталися під ногами. По-перше, її емоційне життя стало насиченим. Раніше її внутрішній світ був одноманітним і безрадісним та репрезентував вузький спектр негативних емоцій: злість, образа, жаль. Здебільшого Керол спрямовувала їх на Джастіна, а також на більшість із тих людей, які траплялися на її життєвому шляху. Вона відчувала позитив, тільки коли йшлося про її власних дітей і нікого більше. Тож Керол дотримувалася сімейної традиції: вона була донькою своєї матері та онукою своєї бабусі! І зрозуміти це їй допоміг Ернест.

А якщо Керол так ненавиділа Джастіна, то, на Бога, навіщо вона ув’язнила себе в цьому шлюбі та викинула ключ? Наблизившись до риболовного причалу, вона подумала, що з таким самим успіхом можна було кинути його у хвилі Тихого океану, які нуртували за кілька футів від неї.

Керол усвідомлювала, що припустилася жахливої помилки, і зрозуміла це невдовзі після того, як вони з чо­ловіком одружилися. А Ернест — дідько б його вхопив — змусив її усвідомити, що вона, як і будь-хто інший, мала вибір: могла розірвати шлюб або спробувати щось змінити. Вона ж добровільно вирішила (принаймні скидалося на те) нічого не робити. Натомість Керол зробила жахливу помилку.

Вона згадала, як того вечора, коли Джастін підступно її покинув, Гізер та Норма в один голос переконували її, що він зробив їй послугу. І мали рацію. А як вона лютувала, що це він її покинув, а не вона його? Дурниці! У нескінченному лабіринті життя (пафосна фраза, що її якось озвучив Ернест) байдуже, хто кого покинув. Це пішло на користь їм обом. Вона вперше почувалася значно краще, аніж протягом усіх цих десяти років. Джастін теж змінився у кращий бік: він відчайдушно намагався бути гарним батьком. Тиждень тому навіть покірно погодився посидіти з близнюками, поки вони з Джессом їздили до Мендочіно.

Яка іронія, думала Керол, що Ернест, який і гадки не має, що коїться, старанно працює, аби вирішити проблеми з її вигаданим шлюбом із Вейном, як він невтомно наполягає на тому, що вона має подивитися реальності у вічі та почати діяти — змінити щось у шлюбі чи покінчити з ним. Це скидається на злий жарт — якби ж то він тільки знав, що робить із нею те саме, що робив і з Джастіном. Тільки цього разу він на її боці, розробляє ці військові стратегії для неї і дає їй ті самі поради, що й Джастінові!

Коли Керол добігла до мосту «Золоті ворота», вона геть засапалася. Далі дороги не було, тож вона торкнулася найвіддаленішої точки дротяної загорожі під мостом і, не зупиняючись, розвернулася й побігла назад до Форт-Мейсон. Вітер, як завжди, дмухав з боку океану, підштовхуючи її в спину, тож Керол легко промчала повз серверів, рибалок, бірманські пагоди, змія-супермена та нахабних чайок.

Перекусивши в автівці хрумким червоним яблуком, Керол поїхала на роботу — вона працювала в юридичній компанії «Джарндіс, Каплан і Таттл». Там прийняла душ і підготувалася до зустрічі з новим клієнтом, якого її попросив прийняти містер Джарндіс, старший партнер. Зараз він займався політичними питаннями у Вашингтоні, а тому доручив Керол подбати про свого старого друга — лікаря Маршала Стрейдера.

Вона побачила його в приймальні — новий клієнт схвильовано ходив туди-сюди. Коли Керол запросила його увійти, той швидко зайшов, вмостився на краєчку стільця і сказав:

— Дякую, що погодилися зі мною зустрітися, місіс Астрід. Містер Джарндіс, якого я знаю вже багато років, пропонував мені зустріч наступного тижня, однак справа надто термінова, аби зволікати. Почну з головного: вчора я дізнався, що став жертвою шахраїв, які виманили в мене дев’яносто тисяч доларів. Ви можете мені допомогти? Які в мене є варіанти?

— Потрапити до рук шахраїв — це жахливо, і я розумію, чому ви не хочете зволікати, лікарю Стрейдер. Та почнімо з самого початку. По-перше, розкажіть мені про себе все, що я, на вашу думку, маю знати, а тоді детально зупиніться на тому, що з вами трапилося.

— Гаразд, але спершу я маю зрозуміти, якими є рамки нашої співпраці.

— Рамки, лікарю Стрейдер?

—