Читати книгу - "Тінь перемоги"

цього неможливо звикнути і неможливо забути... По дорозі до епіцентру можна було спостерігати картину нещадної розправи атомного демона над природою у всій її огидній повноті і оголеності. Спочатку ліс (дуб, граб, в'яз) зустріли нас своїм зів'ялим і зморщеним листям, зламаними гілками і кронами. Далі йшов бурелом, де кожне дерево лежало відповідно до напрямку вибухової хвилі. Ближче до епіцентру весь ліс був перетворений на тріски та дрібні уламки, що тепер можна бачити на деяких лісозаготівельних ділянках наших борців з природою. І нарешті, - пустельне й похмуре поле, утрамбоване як муштровий плац, з оплавленою поверхнею, з маленькими отворами від спопелілих або віднесених атомним ураганом дерев... На оплавленому ґрунті лежали зірвані танкові башти, поставлені "на попа", подібно до сірникових коробок, корпуси бойових машин, скорчені гарматні лафети, зав'язані хитромудрими вузлами гарматні стволи, зім'яті, як старі носові хустки, кузови бронетранспортерів та автомобілів. Ми відвідали спеціально обладнаний за 1200 метрів від епіцентру ротний опорний пункт з розвиненою системою ходів сполучення, солідним накатом і укриттями для гармат і особового складу. Він зберігся, але ударна хвиля зруйнувавши перегородки, проникла в усі його відсіки і забила піском приміщення. Чохли гармат були зірвані, артилерійська оптика засвічена, а від пари коней, прив'язаних у конов'язі біля входу до споруди, залишилися тільки вуздечки - бідолахи-коні полетіли в небуття. Я бачив уривки цих вуздечок, і вони мені врізалися в пам'ять на все життя.» (Геннадій Амбразевич. «Независимость» 23 квітня 1997)

«У момент вибуху земля ніби зрушилася, пішла з-під ніг, пролунав громовий гуркіт, тріск, у небо зметнувся сліпучо яскравий вогненний гриб» («Красная Звезда» 9 липня 1992)

«Боляче було дивитися на збожеволілих, сліпих і обвуглених домашніх тварин, страшно згадувати про викорчувані дерева, про зниклий дубовий гай-красень, про згарища кількох сіл, про жалюгідні залишки військової техніки». («Литературная газета» 15 вересня 1999)

«Раз у раз у траншеях і просто на відкритих місцях зустрічалися приречені на атомний заріз корови, кози, вівці та інші домашні тварини. Одні ще стояли й жували травичку, в інших витекли очі та жевріла шерсть, треті (особливо коні) вже лежали, оголюючи страшні рани» («Независимость» 23 квітня 1997)

«Як пізніше виявилося, солдати, які брали участь у таємному заході, а з ними й місцеві жителі, отримали чималу дозу радіаційного опромінення.» («Красная звезда» 19 липня 1996)

Ось свідок з Латвії Михайло Аренсбург. Він був молодшим сержантом в інженерно-саперному батальйоні Тоцького полігону.

Він описує укриття для командного складу. «Бліндаж, до речі, був дуже гарним - немов станція метро. Наші хлопці будували.» («Час» 27 січня 2001) Тут же малюнок автора - молодого солдатика. І фотографія взводу - лейтенант і його солдати й сержанти. З 22-х усміхнених хлопців вижив один. Тут же його прохання журналістові: «Прошу вас, не фотографуйте мене, я жахливо виглядаю.» А ось його враження: «Хоча вибух був надземним і ми були так далеко, все одно відчули, як через якусь мить земля під нами заходила, як хвиля на морі... Наші прилади зашкалило, вони вийшли з ладу... До місця вибуху рванули танки й солдати, з криком "ура", зрозуміло... Башту одного з танків після вибуху віднесло аж на 150 метрів. А дубовий ліс з віковими деревами ліг на землю, як трава під осіннім вітром... Високі чини роз'їхалися відразу після завершення дійства буквально за кілька хвилин. Ніяких обідів і урочистих промов за мир у всьому світі. А на полігоні залишилися лежати не тільки купи худоби з відірваними кінцівками й обвугленими боками. Але і трупи людей. Акція була настільки погано спланована, що нерідко танки під час інсценованої атаки наїжджали на намети в кущах, де перебували солдати. Природно, про ці втрати промовчали. Мені здається, що в першу чергу хотіли поставити дослід на людях і тваринах... Я, можливо, тільки зараз зрозумів, що всі ми були в ролі піддослідних кроликів.» («Час» 27 січня 2001)

«Офіцерам показали цей район до і після вибуху. Від лісового дубового масиву залишилося лише чорне згарище - обгорілі кілочки. Бойова техніка - наша і наших ймовірних противників - оплавлена, пошкоджена. Траншей і укриттів не стало - верхній шар землі ніби перемістився. Все зрівнялося. Видовище було жахливим.» («Красная Звезда» 9 липня 1992)

До слова, про лісовий масив: Тоцькі діброви саджали за указом Петра. Було там багато тисяч могутніх дубів. Вік під 250 років. Спалити в мить таку прірву дубів! Чи це не чудо! Ви б зуміли? І я б - ні. При всьому бажанні. Таке тільки Георгію Костянтиновичу під силу. Він у нас не тільки переможець, а й чудотворець.

4.

Отже, тільки в нашій країні проводилися такі експерименти! Тільки у нас і ніде більше! Ми знову попереду планети всієї!

Але ось навчання успішно завершені, що далі? Далі - підвищення Жукову. На нього радіація не вплинула. Він знаходився далеко від епіцентру. В бетонному бункері. В районі вибуху після навчань він чомусь не побував. Його чекали грандіозні звершення далеко від Тоцького полігону.

Ну а як же 45000 молодих чоловіків? Вони оборонялись і наступали в районі, в якому рівень радіації був настільки високий, що прилади зашкалило. Прилади перестали реагувати на радіацію. Що ж сталося з людьми? Про них Жуков не згадав НІКОЛИ. «Красная Звезда» згадала про них через 38 років - 9 липня 1992 року: «Керівник навчань Г. К. Жуков подякував усім учасникам за майстерність, стійкість і мужність... Такі елементарні запобіжні заходи, як дезактивація техніки, зброї та обмундирування, не застосовувались. У навчаннях брала участь величезна маса людей. Ніякого спеціального медичного спостереження за станом їх здоров'я встановлено не було. Засекречені й забуті, вони жили, як могли, без всякої уваги з боку держави... Кожен дав підписку, клятвено зобов'язавшись мовчати про це протягом 25 років.»

25 років мовчати? Навіщо? Давайте прикинемо, що міг розповісти учасник навчань? Що вони були? Це всі знають. Через три дні після вибуху 17 вересня 1954 року було опубліковано Повідомлення ТАРС. Що ще міг розповісти учасник навчань? Що бомба має жахливу руйнівну силу? А хто цього не знає? Припустимо,