Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Істота відступила до задньої стіни, кабіна рушила вгору.
Поки ліфт підіймався, Марк віддихувався та гнав геть колючі думки про Гришину, яка може чекати в дерев’яному будинку. Хлопчак невесело гмикнув: у тому було щось жахливо кумедне. За спиною навісніє смердюче створіння невідомої природи, попереду підстерігає напівжива (напівмертва?) Гришина, а він застряг поміж ними із загорнутим у килим і налиганим до безпам’яті сорокарічним мужиком.
Кабіна зупинилася, двері роз’їхалися.
Гришиної не було.
Озвіріле шипіння за спиною різко обірвалося. Марк лише трохи посунув килимовий згорток, після чого той сам випав із ліфта.
На другому поверсі котеджу все було як зазвичай: ті самі облуплені стіни, продовгувате вікно, скрипуча підлога під ногами. Хлопець переступив килим, узявся за той край, де була голова Сониного батька, й відсунув його від ліфта, щоб ноги не заважали ліфтовим дверям зачинитися.
Ігор глухо застогнав, ступні заворушилися. Марк уже намірився повертатися, проте простягнута до кнопки виклику рука застигла на півдорозі. Він подумав, що килим краще забрати із собою, інакше доведеться пояснювати, куди він зник. А для цього потрібно було видобути із нього Сониного батька. Марк роззирнувся: у вузькому коридорі перед ліфтом не вистачало місця, щоб розгорнути килим, отже, йому доведеться виносити все надвір.
Хлопець подивився на руки — пальці дрібно тремтіли. Потім підступив до дерев’яних поручнів і зазирнув у сходовий проліт. Унизу нікого не було. Тоді схопився за край згортка та поволік його до сходів. Чоловік у килимі безперестану в’яло постогнував. Марк, задкуючи, спустився на перший поверх. Ігореві ступні приглушено бахкали, зсуваючись зі сходинки на сходинку. Хлопчак спітнів і геть знесилів, однак за дві хвилини витягнув згорток на ґанок дерев’яного будинку. Розвернув його паралельно до дверей і штовхнув ногою. Сувій легко розкрутився, Сонин батько злетів із ґанку та за інерцією прокотився по траві. Він спробував зіп’ястися на ноги, та спромігся лиш ненадовго підвести голову, після чого клюнув носом у траву.
Двері за Марковою спиною, рипнувши, відчинилися. Хлопець здригнувся.
— Це я.
Соня підійшла й стала біля нього. Вони разом спостерігали за жалюгідним вовтузінням її батька. Ігор розсудливо покинув спроби звестися на ноги, намагався тільки підняти голову над травою й роззирнутися. Зрештою йому це вдалося. Впираючись худими руками в землю, він ковзнув мутним поглядом по фасаду двоповерхового будинку, побачив Марка та Соню — впізнав дочку, — та майже відразу потому скривився й безсило опустив голову. Від різкого руху світ божевільною каруселлю закрутився перед очима, чоловік огидно векнув і почав блювати.
— Чого ти прийшла? — запитав Марк. — Щось не так?
— Ні. Просто… захотіла подивитися.
Хлопець присів і почав згортати килим.
— Його треба забрати.
— Так. — Соня неуважно кивнула. Потім відірвала погляд від батька, який уткнувся обличчям у калюжу власного блювотиння і важко дихав, та зиркнула на Марка. — Як тобі прийшло таке в голову?
— Я давно про це думав. Щовечора засинав і уявляв, як перетягую сюди Центнера. — Він смикнув плечима. — Але, по-моєму, твій старий більше заслужив.
— А якщо він виживе?
— Не виживе.
— Тут є вода, а ти посадив картоплю.
— Вода є, — погодився хлопець, — а картоплі менше ніж кілограм. Щоб виросли нові бульби, потрібно сто днів. Я читав. Можливо, якийсь час він їстиме жолуді чи дубову кору… та це його не врятує. Він не протягне більше як місяць.
Марк випростався, поставив скручений килим вертикально й лише тоді помітив згорнутий у трубочку зошит, який Соня стискала в руці.
— Занесеш килим до квартири, — сказала дівчина, — двері відчинені. Потім почекай мене, разом підемо до тебе.
— А це нащо? — Хлопчак торкнувся пальцем зошита.
Соня підібгала губи й замовкла. Ігор Марчук перевернувся на спину, розкинув руки та захропів. Груди розмірено підіймалися й опускалися, до вимазаного жовтавим блювотинням обличчя поприлипали травинки. Через хвилину дівчина відповіла, не зводячи з батька спустошеного погляду й незвично розтягуючи слова:
— Він проспиться, протверезіє та не зрозуміє, де він. Коли ти поїхав, я вирішила: це тупо. Я так не хочу, — ззовні Марк не помічав нічого, що виказувало б її стан, те, що нуртувало в худорлявих грудях, окрім хіба трохи дужче, ніж зазвичай, напружених вилиць і незвично почервонілої шиї. — Я залишу йому записку, щоб він знав, чому він тут. Нічого такого… просто хочу, щоб він зрозумів.
— Гришина… — тихо нагадав хлопець.
— Я недовго. Ти йди.
Марк зітхнув. Він востаннє повів очима по схилу, що збігав до моря, затримався на крислатому дубові та валунах довкола нього, зрештою повернув голову праворуч і з сумом окинув поглядом гострозубий кряж. Потому примостив килим на плечі й пірнув у будинок.
73
I have sailed to many lands,
Now I make my final journey.
Iron Maiden.
Ghost Of The Navigator, 2000[36]
Соня Марчук залишилася у Грозанів на вихідні. Спочатку підлітки домовилися нічого не розповідати, проте Марк хвилювався, що хтось із сусідів міг помітити, як вони заходили чи виходили з квартири, й пізніше повідомити це слідчим. Якщо дорослі з’ясують, що вони із Сонею знали про зникнення грошей і про те, що квартира стояла порожньою, але до ранку нікому нічого не сказали, безперечно, виникне чимало неприємних запитань, яких і Марк, і Соня з очевидних причин хотіли б уникнути. Відтак, ще у п’ятницю ввечері, щойно вони з Сонею переступили поріг, Марк розповів матері, що квартиру Марчуків обікрали — ймовірно, хтось із Ігорових товаришів по чарці, — бо Соня не знайшла грошей, які мусила на ранок віднести матері. Дівчина пояснила, що батько зачинився у квартирі, а трохи згодом — перед тим як вони з Марком спустилися з «курилки» під горищем, — нібито кудись пішов, покинувши двері відчиненими. Попри пізню годину, Яна зателефонувала Ірмі, але Сонина мама, заколихана знеболювальним, уже спала. Яна не надто переймалася зникненням грошей (вона не повірила в «товаришів по чарці» та припускала, що схованку вичистив Ігор, а отже, крім аморальності вчиненого, говорити про крадіжку не було сенсу), її більше непокоїло побиття Ірми. Яна почекала й зателефонувала ще раз, після чого, не отримавши відповіді, викликала поліцію. Упродовж наступної години Яна та Віктор викладали поліцейським усе, що знали, про цю справу.
Стосовно грошей поліція, на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не озирайся і мовчи», після закриття браузера.