Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

Ми облишили двері і дременули в ніч, а коли зупинилися перевести подих, я вже не сумнівався — у флаконах була речовина, що викликала непереборне сексуальне збудження. І ми з Бобом були власниками сотні таких чудесних флаконів. Не знаю, як у Боба, а в мене раптом з’явилося відчуття, що Ч. віднині — величезний гарем, а я — ч.-ський шейх, і перша-ліпша дівчина в місті може залюбки стати моєю.

Ми зустрілися з Бобом на терасі кафе «Ярославна», коли електронний годинник на верхівці розташованого поряд головпоштамту показав одинадцяту. За круглими мармуровими столиками залицялися парочки, наминаючи вершкове морозиво і запиваючи його апельсиновим коктейлем. Очікуючи на мене, Боб займався тим, чим, на мій погляд, і повинен займатися володар половини ящика з чудо-зіллям. Вдавав, що читає газету, а сам роздивлявся дівиць, які фланували в обидва боки вулицею. Його замріяне обличчя нагадувало обличчя дитини, що перед входом до магазину іграшок знайшла гаманець. Дівиці в короткому яскравому вбранні, яке полуденне сонце зробило зовсім прозорим, були схожі на веселкові мильні бульбашки, що пурхають туди-сюди від подихів вітру.

— Відчуваю себе естетом, якоюсь мірою навіть напівбогом, — замість привітання проголосив Боб. — Я винахідникові «Марини» дав би Нобелівську премію. Адже яке величезне глупство тепер витрачати гроші на баб! Можна на ці кошти надіслати гуманітарну допомогу голодуючим Ефіопії. Зовсім безкоштовно перша-ліпша з цих дівок може стати моєю. Сиджу і вибираю. Скажімо, як тобі он та?

Товста рожевощока блондинка з розряду тих, кого легше перестрибнути ніж обійти, з величезними персами, що наполовину випиналися з низького декольте, дріботіла за білим кучерявим пуделем. Її розкішна плоть, щільно обтягнута сукнею, заклично здригалася від кожного кроку.

— Товста Біла Болонка, а ти — збоченець, — прокоментував я його вибір. — Треба дотримуватися загальноприйнятих стандартів.

— Я притримуюсь, — Боб збив попіл на мого черевика. — Просто вона має так багато всього, що вистачило б нам на двох. Ну, тоді давай підемо он за тією засушеною таранею.

Я прослідкував за його поглядом. Плоска довготелеса дівиця з чорною сумочкою-ридикюлем під пахвою швидко крокувала вулицею, на ходу поправляючи окуляри в чорній роговій оправі. Вона була схожа на хорта, що взяв слід.

— Мабуть, якась бібліотекарка. Живе сама, читає французькі романи і прагне романтичного кохання.

— Щовечора читає романи, а щоночі прагне кохання…

— Виснажена Хортиця, що прагне кохання, — в моїй класифікації жінок з’явився ще один тип.

— А вдень блукає вулицями і позирає з-під окулярів на ставних юнаків. На кшталт мене. Втискується в переповнені автобуси і притискується плоским бюстом до чоловічих спин, — продовжував Боб.

— Так, — парирував я. — Чекаючи автобуса, вона уявляє, як уночі вони забираються до неї через вікно, накидаються на неї, і її тіло починає тремтіти. Груди важко здіймаються, тіло пітніє…

— І так увесь вечір вона пересідає із одного автобуса в інший…

— Цей світ недосконалий. Тисячі Хортиць і Болонок, що прагнуть кохання, і тисячі сексуально заклопотаних слинявих юнців, що прагнуть того ж. Юнців на кшталт тебе, — підсумував я.

— На кшталт мене?

Дурне запитання. Чи він думає, що я це сказав тому довгов’язому глистові за сусіднім столиком, що непомітно торкає коліно своєї подруги? Вона, хихочучи, лише для вигляду відсторонилася, але не відвела закоханого погляду від його огидних блакитних очей.

— Атож, — розвіяв я Бобові сумніви.

Він стенув плечима і знову струсив попіл на мій черевик, мабуть, підшукуючи чергову шпильку, але нічого не сказав. На нього це було не схоже. Для того мало трапитися щось екстраординарне. Його обличчя мало вираз, наче він щойно наступив на чорного кота. Я кинув погляд на вулицю.

Тротуаром пливла висока гінка брюнетка з досконалою фігурою, губами бантом і довгим до пліч волоссям. Пухнасті вії і виразні очі робили її схожою на ельфа. Я перевів погляд на Боба. Його круглі очі і відвисла щелепа могли свідчити лише про те, що дівчина як мінімум гола, і тіло в неї розмальоване древньоарабськими письменами. Але я й сам був вражений не менше. Її погляд, ніби стріла Амура, вжалив мене у самісіньке серце. Минуло принаймні п’ять хвилин, перш ніж я спромігся вичавити з себе:

— Так…

— Так! — отямившись, рішуче згодився Боб.

Офіціант, що проходив поряд, ненависно скосив очі на наш порожній стіл.

— До біса все це, час до діла, — Боб дістав із пакета два флакони з «Мариною», один поставив переді мною, а інший запхав собі до кишені.

Ми встали, я підморгнув офіціантові і, зім’явши порожню пачку з-під цигарок «Експрес», демонстративно пожбурив під стіл. Він трохи не луснув зі злості, збуряковів і зробив кілька кроків у наш бік, але, схоже, зваживши сили, роздумав і зупинився біля сусіднього столика. Його загрозливий рум’янець зник. Не офіціант, а хамелеон.

Ми пройшли вздовж шеренги кіосків із різним непотрібом. Боб зупинився біля одного і купив дві цигарки «Монте-Карло». Решта продавщиць крізь вітрини спопелили його поглядами. Це були погляди Медузи Торгони. Я б не здивувався, якби Боб перетворився на кам’яну брилу. Скульптурна композиція: «Боб купує цигарки». Під назвою — роки життя «1964–1992 p.p.»

Похмурий сержант на розі, зі смугастим жезлом-зеброю в руці, подивився в наш бік із надією — чи не перейдемо вулицю в недозволеному місці. Розчаровано відвернувся — ми були, зразковими пішоходами і перейшли на другий бік, ступаючи точно на білі прямокутники, намальовані на асфальті. Сержант ще кілька разів озирнувся, мабуть, приміряючи до нашої поведінки статтю про дрібне хуліганство, і нарешті залишив