BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 138
Перейти на сторінку:
рука.

– Оце правильно, оце дисципліна! – ведучий схвально кивнув: – Пане Сивак, ви щось хотіли сказати? Будь ласка!

– Ви, очевидно, маєте на увазі документальну книжку києвознавця Олександра Анісімова «Куренівський апокаліпсис», – мовив «головастик» з місця. – Видана торік, вона справді мала розголос… Втім, хоча перша книжка Анісімова, знов-таки документальна, побачила світ ще дев’яносто восьмого року, мій «Апокаліпсис по-київськи» був надрукований ще раніше – в дев’яносто шостому. До того ж, у мене художня література. Ну і, звісно ж, я навіть не кажу про Анатолія Кузнєцова, у якого Куренівська трагедія згадується в романі-документі «Бабин Яр»…

– Один жид і два москалі все пишуть, пишуть!.. – знов невдоволено пробурмотів жовчний чоловік.

– Пане Дричак, я б дуже попросив вас як представника улюбленого всіма часопису дотримуватися дисципліни! – тепер Валігуда не дзеленчав олівцем по склянці, а гучно поплескав долонею по стільниці.

– А ви, будь ласка, не затикайте вільній пресі рота, – негайно відгукнувся жовчний чоловік. – Спілка письменників завжди славилася демократичним духом. Тут, між іншим, у цих стінах Рух утворився!..

– Пане Дричак, будь ласка, вгамуйтесь. Славетну історію утворення Руху я знаю не гірше від вас, оскільки був учасником тих самих установчих зборів.

– Я пам’ятаю…

– І я пам’ятаю. Але, на превеликий жаль, після передчасної смерті нашого палко улюбленого лідера В’ячеслава Максимовича Чорновола…

– Після підлого вбивства, а не після ніякої так званої «передчасної смерті»! – жовчний чоловік аж підскочив на своєму кріслі. – Давайте вже називати речі своїми іменами й не брехати бодай самим собі!..

– Пане Дричак!.. Немире Фроловичу…

– ФЛОРОВИЧ! – аж вибухнув несамовитим скрикуванням жовчний чоловік. – Скільки можна повторювати: я «Флорович», а не «Фролович»?!

– Ну, то пробачте…

– Не нукайте – не пробачаю! Всі ви у вашому РЗУ такі… безпам’ятні!..

Василеві набридло чекати, коли ж завершиться несподівана сварка, й він делікатно кахикнув у піднесений до рота кулак. Здригнувшись, ведучий кинув на нього винуватий погляд і мовив примирливим тоном:

– Ну от що. Давайте відкладемо до іншого разу з’ясування того, хто саме винен в розколі колись єдиної організації на наш Рух «За Україну» і ваш Рух українського народу, що стався після смерті безумовного лідера Чорновола В’ячеслава Максимовича. А зараз пропоную нарешті все-таки прослухати доповідь, заради якої ми всі тут зібралися. Уклінно прошу, шановний мій колего Немире ФЛОРОВИЧУ Дричак!..

Жовчний чоловік невдоволено набурмосився, але кивнув настільки рвучко, що його голова, здається, ледь утрималася на жилавій шиї.

– Що ж, пане Кредо, тоді продовжуйте свою доповідь, – з полегшенням зітхнув Валігуда.

– Точніше, я її тільки-тільки починаю, – посміхнувся Василь. – А для початку скажу от що: гаразд, це добре, що нехай потроху, але про минулу трагедію ви пишете… Але в тім-то й річ, що вона давно минула! А як бути з тією бідою, що на наш Київ… та й на всю Україну лише насувається?.. От про це, власне, я й вестиму сьогодні мову.

І він заговорив, і говорив без угаву цілу годину – весь відведений регламентом час. Що тільки міг – те підтверджував саморобними графіками й таблицями. А ще мапою України, на якій були ретельно показані всі об’єкти унікального, як для світової практики, Дніпровського гідрокаскаду: Київська ГЕС/ГАЕС, Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Дніпродзержинська[96] ГЕС, легендарний ДніпроГЕС, Каховська ГЕС і всі рукотворні «моря», утримувані греблею кожної з них.

Василь аргументовано довів, що в межах теперішньої України такої річки, як Дніпро, фактично не існує, натомість є система штучних водоймищ загальною площею в 6950 км², що покриває та багатократно перекриває колишнє річкове русло. Адже з 981 км довжини русла Дніпра, які припадають на територію України, в природному стані збереглося не більше 100 км, або трохи більше 10 %. Він показав, який середній та максимальний обсяги води міститься в кожному з «морів». Коли ж говорив про загальний обсяг води, акумульованої в усьому гідрокаскаді (43,8 км³), то для наочності попросив уявити водяний куб із стороною в 3 км 525 м – бо його загальний об’єм дорівнює саме цій гігантській величині. Також навів дані по висоті кожної греблі та по перепаду висот між сусідніми водоймищами.

– А тепер, панове, врахуйте, що один літр води, або ж один дециметр важить один кілограм. Відповідно, один кубічний метр води важить в тисячу разів більше – себто, одну тонну. Оскільки в одному кілометрі – тисяча метрів, то один кубічний кілометр – це, відповідно, мільярд кубометрів води і мільярд тонн ваги. Таким чином, в усьому Дніпровському гідрокаскаді акумульовано сорок три мільярди вісімсот мільйонів тонн води. Оскільки ми живемо в «атомному» двадцятому столітті, то переводячи цей неймовірний показник в звичні нам мегатонни, констатуємо: загалом в рукотворних «морях» акумульовано сорок три тисячі вісімсот мегатонн води! Уявіть же, яка руйнівна сила міститься в цій унікальній гідротехнічній споруді!..

Від цифр Василь перейшов до історичних дат. Почав з того, що руйнівна сила дніпровської води була випробувана на радянських людях ввечері 18 серпня 1941 року, коли працівниками НКВС була висаджена у повітря гребля ДніпроГЕСу. З оборонної точки зору, цей акт практично не мав сенсу: адже водяна хвиля, що виникла внаслідок вибуху, вдарила по пологому лівому берегу річки, все ще зайнятому радянськими військами – німці ж на той момент знаходилися на високому правобережжі й майже не постраждали. Однак сталінське керівництво СРСР досягнутими результатами було задоволене, тому по завершенні війни відбулося не тільки відновлення ДніпроГЕСу, але й спорудження п’яти нових гідроелектростанцій.

– Ви тільки вдумайтеся, панове: в зоні можливого затоплення опиняються всі лівобережні райони Києва, а також частина правобережних районів – Оболонь, Старий Поділ і Видубичі, а ще такі обласні центри, як Дніпропетровськ, Запоріжжя і Херсон. І все це не враховуючи низки більш дрібних містечок та сіл, а також всі комунікації, перекинуті між двома берегами Дніпра… Втім, особливу небезпеку являє собою Запорізька АЕС – між іншим, найбільша в Європі! Уявіть, що станеться, якщо потужна водяна хвиля накриє одразу ж ШІСТЬ реакторів ВВЕР-1000, потужність кожного з яких складає тисячу мегават! Та Чорнобильська катастрофа не йтиме ні в яке порівняння із цим пеклом – ви тільки уявіть це жахіття, уявіть!..

Обвівши прискіпливим поглядом принишклу залу, Василь переконався, що його слова справили належне враження, та продовжив:

– От саме тому Північноатлантичний альянс, більш відомий у нас під абревіатурою НАТО, ніколи не планував наступати на СРСР через українські території. Все пояснюється просто: адже у випадку сухопутного наступу достатньо висадити в повітря греблю чи дамбу Київського водосховища – і тоді рукотворне цунамі змете половину столиці України, а також всі київські мости, лінії електропередач тощо! Коли вода першого з

1 ... 100 101 102 ... 138
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"