Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

– Ходімо, – скомандував Сумах, підхопивши свої аркуші, закинувши сумку на плече і прямуючи до дверей чорного виходу. – Книгу все ж треба б у тебе забрати якось… хоча… зовсім скоро вона мені буде взагалі не потрібна.

Прокляття. Як мені хотілося зараз з'їздити йому по фізіономії. Прямо кулаки свербіли. І це буде перше, що я обов'язково зроблю, коли все закінчиться.

Але все одно задріботіла, немов лялька, слідом за стариганем.

Морозний вітер, буквально зносив з ніг, щойно ми вийшли у вузький провулок, що петляв поміж будівель. Він вив, розмітаючи сніг під ногами, штовхав у спину. І трохи притих, щойно ми вийшли в невеликий безлюдний дворик. Сніг тут не розчищали, схоже, з початку холодів, бо кучугури доходили чи не до колін. І від цього навіть під закляттям брести ставало все важче. На чистому полотні безкрайнього неба з'являлися перші зірки.

Гнулися чорні кострубаті дерева, тріщали і сипали дрібними гілками. У вечірніх сутінках, що опускалися на місто, вони виглядали казковими велетнями, якими Роуз лякала мене в дитинстві. Так… не тими чудовиськами нас лякають. Ох не тими. Немає страшнішого чудовиська, ніж людина. Особливо якщо він вважає, що на шляху до мети всі засоби виправдані.

Я глянула на старого, який зупинився трохи осторонь і дістав з кишені якийсь артефакт, який нагадував кишеньковий годинник.

– Знаєш, Трісс, у чому цінність маленького Горенґвіля? – роздивляючись циферблат, заговорив Сумах. – Чому саме це крихітне, непомітне і нікому не цікаве містечко стало раптом центром нашої уваги? Тут є місце сили. Якщо звідки й відкривати портали, то лише із цього забутого всіма богами міста.

Угу. І при цьому треба було взяти під контроль цілителя із загону темних імперських магів?

– Найскладніше було знайти сильних світлих магів, – ніби почув мої думки, продовжив книгар. – Місця сили часто спотворюють реальний потенціал. Або взагалі його поглинають. А для першої спроби потрібен був маг неймовірної сили. Пробивати простір не так просто, Трісс.

Сумах метушився, мабуть, заговорюючи мені зуби, певно, шукав місце, звідки мені належало відкрити портал. Але мені на руку його балакучість. Здається, він уже насолоджувався перемогою, радіючи тому, як легко всіх обвів навколо пальця.

– Мені потрібен був не адепт академії і не старий цілитель. Потрібен був силам імперського мага. А як його в таку глушину заманиш? Правильно. Потрібно було просто пустити чутку, що на півночі проявили себе маги крові.

Так ось чому загін прибув в Горенґвіль. І підозрами Кірай наважився поділитись лише коли загинув Петренс. Прикро. Але з іншого боку, дізнайся я про все одразу ні за що не наважилась би підписати контракт на практику.

Боги, як хочу придушити Сумаха. Просто придушити. Що в цього нелюда в голові взагалі? І в серці, якщо воно взагалі є у подібних до нього!

– І спрацювало ж. Нілай неймовірної сили імперка. Вона й пробила портал, – продовжив книжник. – З такою міццю та силою. Але там, де я народився і виріс не просто так, майже немає активної магії. На неї швидко реагують жителі пустелі. Повір, мені найменше хотілося, щоби дівчина постраждала. Утримувала портал вона зовсім недовго, але достатньо, щоб у Горенґвіль просочилися драги. Ну, далі тобі відомо, що сталося. Але найважливіше все-таки те, що я побачив головне – мій дім. Я родом із передмістя Стархана. Туди і хочу повернутися, Трісс. Просто повернутись додому.

Мене починало нудити від його промов. Просто це коли ти збираєш сумку і їдеш, а не залишаєш за собою криваву дорогу. Усі аратсійці хотіли б повернутись додому, але не ціною людських життів. Не ціною життя льєра Петренса, Нілай та її дитини… Мел.

Він усе ще розповідав про магічну стіну, якою королівство, що захищалось у нерівній війні, закрилося від Імперії, безвідповідально кинувши своїх же людей тут. Але це не давало жодної відповіді на питання, як він взагалі тут опинився? Чому не бився з імперцями пліч-о-пліч із земляками?

У мене виникло дике просто непереборне бажання вмазати старому з усієї сили. Це, мабуть, перше, що я зроблю, щойно позбудуся закляття.

Сена взагалі вб'ю. І рука не затремтить.

Як я взагалі не помітила, яка він насправді тварюка? Усередині все просто кипіло від усвідомлення меж його підлості та моєї сліпоти.

Йому найпростіше було провернути все. А потім замести всі сліди. Пригостити промерзлу з далекої дороги магиню-цілительку пряним кроком. Або ж адептку академії, що бігла із занять або чекала на мене, приміром, біля госпіталю. Подбати про доброго, вічно зайнятого цілителя Петренса. Або... Або відвідати подругу після поранення. Все настільки просто, що я почувалась повною ідіоткою, що не звернула уваги на закономірне – слідчих.

Залишалося відкритим питання про його власні здібності. Чи це все ж таки Сумах? І ще не уявляю, як вони ігнорували і при цьому Поклик життя. Хоча, може це виключно жіноча особливість – чути поклик.

У будь-якому випадку, мені було дуже цікаво, що саме і навіщо зараз збирались  провернути Сумах і Сен. А потім – я прочитаю закляття очищення. І тоді просто залишиться дочекатися когось із мого загону.

Вважаю, що примарні кішки Еріка патрулюють місто за будь-якої погоди та часу доби.

– Треба поквапитися, – переступаючи з ноги на ногу, підганяв старого Сумаха Сен. – Вони не довго йтимуть хибним слідом.