Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

Всі ці думки промайнули в голові, поки я сидів на дні озера. Приблизно, на метровій глибині. Засипавши за пазуху для «посидючості» не менше півпуда піску і дихаючи через очеретину.

Вода відмінний резонатор, і тупіт табуна, що наближався, було виразно чути. Що не могло не тішити... Ще один мінус засідки — не бачиш здобич до останньої миті. І якщо немає впевненості, що вона йде до тебе, терпіння випаровується швидше за пляму бензину на розпеченій бетонці.

Для надійності, ми з Василем розійшлися на десятки кроків. І діяти повинні автономно. Ніякого загального сигналу. Все просто, як борщ — побачив ціль, працюй.

Гул копит вщух, що означало — табун підійшов до озера на відстань прямої видимості і зупинився. Принюхується і оглядає околицю. Але, жодних слідів, що могли б сполохати тарпанів ми не залишили. Всі речі, що не бояться води — притопили біля протилежного берега. Решту — там же закопали і дерном прикрили. Так що усе чинно і спокійно... Як у ті далекі і щасливі для фауни часи, коли нога людини ще не ступала на Землю, а витоптувала траву в Едемі.

  Час, ніби завмер... Коні наближалися не поспішаючи, і барабанний дріб копит більше не виказував їхню присутність. Починався найскладніший для нервів етап полювання. Якщо я нічого не бачу, що це значить? Коні пішли? П'ють в іншому місці? Василь уже вискочив і зловив свого, розполохавши інших, а я як дурень продовжую чекати?.. Може, пора подивитися?

Кінська морда виникла переді мною, як відображення в колодязі. Тільки заглядав не я, а до мене. Збільшена водяною лінзою в півтора рази, не менше. Я навіть розгубився на мить. Зі звичайним конем не так просто впоратися, як здається: співвідношення чотирьох-п’яти сотень кілограмів м'язів дикої тварини проти моєї жалюгідної сотні. Хоч і підсушених вже степовим життям, але все ж неабияк зіпсованих цивілізацією. Коротше — баланс не в мою користь.

Але, оціпеніння від несподіванки, швидко минулося. Одне я пам'ятав добре: Василь чекати не буде. А якщо він почне раніше — я залишуся без коня. Думаю — хто після цього поскакає до Кам'яного Затону, а хто побіжить, тримаючись за стремено — пояснювати не треба.

Згрупувавшись, пружиною виштовхнув себе назовні, одночасно кидаючи аркан. Мотузка з кінського волоса, від тривалого перебування у воді нітрохи не змокріла, і петля лягла точно на голову коневі...

Переляканий моєю раптовою появою, той зметнувся на задні ноги і замолотив передніми, лиш дивом не зачепивши мене. Потім, станцював на бік, повернувся, опустився на всі чотири ноги і потужним стрибком спробував вибратися на сухе. Я каменем плюхнувся у воду, повисаючи на аркані, щоб тугіше затягнути петлю, що так вдало лягла на шию тварини.

На щастя, мулисте дно не дозволяло коневі добре запертися, і ривок вийшов не надто сильним, інакше він просто висмикнув би мотузку з моїх рук і втік. А так — довелося волочити мене за собою. При цьому, петля затягувалася все тугіше, затрудняючи дихання.

У коня, природою пристосованого до тривалого і швидкого бігу, в порівнянні з людиною, просто величезні легені. Але і потреба в кисні теж набагато більша. Особливо під час стресу. А затримувати подих коні не вміють. І втрачають сили тим швидше, чим гарячковіше і завзятіше пручаються.

Не знаю, чим би все закінчилося, якби кінь зумів вибратися на берег і протягнути мене голим пузом по степу хоча б метрів двадцять-тридцять, перш ніж вибився з сил... Зовсім не впевнений, що витримав би... Але, перевірити не довелося. Духу в коня вистачило якраз щоб вивудити мене з озера. А там бідолаха захрипів, захитався і впав на коліна.

Я, як учив, Василь тут же відкинувся всім тілом назад, щосили натягуючи аркан, не даючи ослабнути зашморгу. Вдалося… Кінь вже не хрипів — сипів. Ось-ось заб'ється у передсмертних конвульсіях.

— Тихо, тихо... — трохи послабивши натяг, я став змотувати аркан, щоб підійти ближче. Перш ніж зняти зашморг, треба накинути вуздечку на морду і пута на ноги. Причому, встигнути зробити все це раніше, ніж кінь втратить притомність або, навпаки — відхекаєтеся і зможе хвицнути копитами чи вчепитися зубами. Та ще морока… Це вам не тачку вкрасти за тридцять секунд. Тут в будь-яку мить можна калікою стати, або й зовсім…