Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Сперечатися з Владом було б безнадійно нерозумно. Тому Діма просто перепросив за свої догадки і сказав, що йому справді варто більше приділяти уваги собі і своїм близьким а не шукати собі причин для сварок.

– Це ти мудро подумав. – сказав Влад. – І дуже добре, що прийшов нині. Бо завтра я вже їду. Тож ти попав саме вчасно. І я запевняю тебе, що все це твоя фантазія тобі намалювала. Ти не дурний чоловік. Тож іди і займайся тим, що ти робив останнім часом. І більше дурниць не думай. Не було мене.

Все наче рукою зняло. І Діма, ще перекинувшись кількома репліками, не хотів більше затримувати колишнього однокласника, котрий судячи з усього, дуже спішив. Тож побажавши щасливої дороги і всього найкращого, чоловік пішов додому цілком спокійним. Наче всі ті думки, які в нього були до тепер, кудись зникли. І взагалі, їх наче не було. Зате було щось інше – страх повторити те, що було.

Але було далеко не головне. Ідучи додому, Дмитро зрозумів, що все своє життя він просто промотував бездумно. Що одруження з Ілоною було їхньою помилкою молодості. І що вони одне одного не могли любити – бо не вміють це робити в принципі. Звідси і всі їхні проблеми.

Що теща, вкінці кінців, не така вже й погана жінка. І її розмови і підтримка навіть дуже потрібна річ. Дмитро відмітив про себе, Олена навіть дещо приваблива як жінка. І налякався такої думки.

Він згадував минуле, моменти з життя, вчинки, пояснення яким не було. Але тепер він бачив це в якомусь іншому, новому ключі. Йому наче пелена з очей впала. І він почав бачити все по новому.

Тепер, головне, як він з цим розбереться! Як дасть собі раду з усім цим відкриттям? Чи зможе пережити всі ці речі? Чи пробачить собі за те, що так поступав? Як поступить з Ілоною? Чи прийме малу Вероніку, знаючи, що вона не його дитина?

Знання, іноді, призводять не лише до злету але й до падіння. Бо їх ще й треба вміти правильно розкласти по поличках і витримати цей потік. Аби не оступитися. Не пасти. Не зламатися. Не погубити себе через це!