Читати книгу - "Нічний адміністратор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім Джонатан ліг у ліжко, бо це здалося йому хорошим місцем, щоб про неї подумати. Він пролежав до дванадцятої тридцять і саме у цю годину пильний спостерігач голий-голісінький безшумно сковзнув на підлогу і схопив металеву кочергу, яку він тримав під ліжком, а все тому, що йому почулася чиясь скрадлива хода біля дверей. «Вони прийшли по мене, — подумав він. — Вона все вибовкала Роуперу і вони збираються повторити зі мною сценарій Вуді».
Проте інший внутрішній голос говорив йому щось зовсім протилежне, і саме до цього голосу він прислухався, відколи Джед застала його у своїй спальні. Отож перш ніж вона постукала в двері, він встиг відкласти кочергу вбік і зав’язати на талії саронг.
Вона також одягнулася відповідно до своєї ролі: прийшла в довгій темній спідниці і темній накидці, і він би не здивувався, якби вона ще й напнула на голову капюшон, але той красиво звисав ззаду. Вона тримала ліхтарик і поки він зачиняв двері на ланцюжок, вона поклала його на землю і ще більше закуталася у свою накидку. Вона так і стояла обличчям до нього, театрально схрестивши руки біля горла.
— Тобі не варто було приходити, — сказав він, похапцем зашторюючи вікна. — Хто тебе бачив? Керолайн? Деніел? Працівники нічної зміни?
— Ніхто.
— Не може бути. А хлопці з охорони?
— Я йшла навшпиньках. Мене ніхто не чув.
Він недовірливо подивився на неї. Не тому, що не вірив її словам, а через таку її вкрай нерозсудливу поведінку.
— Вип’єш чогось? — сказав він тоном, який означав: раз ти вже тут.
— Кави. Чашку кави, будь ласка. Без нічого.
«Чашку кави, будь ласка. По-єгипетськи», — згадав він.
— Вони дивилися телевізор, — сказала вона. — Хлопці у сторожці. Я бачила їх через вікно.
— Звичайно.
Він поставив чайник і запалив соснові дрова в каміні, й протягом деякого часу вона тремтіла і насуплено дивилась на шиплячі поліна. А потім роззирнулася в кімнаті, вивчаючи і житло, і його самого, й розглядаючи книжки, які йому вдалося знайти, і помічаючи оцю чепурність у всьому — у квітах, в акварелі бухти Карнейшн-Бей, яка стояла на полиці над каміном поруч з Деніелевим малюнком птеродактиля.
— Денс намалював для мене Capy, — сказала вона. — Щоб загладити свою провину.
— Я знаю. Я проходив попри твою кімнату, коли ти розмовляла з Роупером. Що ще ти йому сказала?
— Більше нічого.
— Ти впевнена?
Вона пирхнула:
— А що я мала йому сказати? Томас думає, що я пустоголова дешева хвойдочка?
— Я такого не казав.
— Ти сказав ще гірше. Ти сказав, що я збилась на манівці, а він узагалі вбивця.
Він подав їй чашку кави. Чорної. Без цукру. Вона трішки надпила, тримаючи чашку обома руками.
— Як я взагалі примудрилася в це вляпатися? — запитала вона. — Я не про тебе. Про нього. Про це місце. Про Кристал і всю цю срану фігню.
— Коркі сказав, він купив тебе на кінному аукціоні.
— Я жила на правах коханки в Парижі.
— Що ти робила в Парижі?
— Та, трахалася з цими двома чоловіками. У мене так завжди буває: я трахаю не тих, кого треба, а всі толкові залишаються поза грою. — Вона ще раз відсьорбнула кави. — Вони мали хату на вулиці Ріволі. Вони добряче зашугали мене. Наркота, хлопці, випивка, дівчата, я, повний набір. Одного ранку я прокинулася, а навколо мене купа тіл. Усі відключилися. — Вона кивнула сама собі, ніби казала: так, саме це і була точка неповернення. — Окей, Джемаймо, сказала я собі, хрін з ними, з тими двомастами фунтами, кидай все і давай дьору. Я навіть не спакувала свої речі. Просто переступила через тіла і пішла на аукціон чистокровних коней у Мезон-Лаффіт, про який я прочитала у «The Trib». Я хотіла подивитися на коней. Я все ще була добряче під кайфом і в голові у мене крутилася лише одна думка: коні. Це єдине, чим ми займалися, поки батькові не довелося все розпродати. Каталися верхи і молилися. Ми шропширські католики, — понуро пояснила вона, немов зізнавалася у сімейному проклятті. — Я, мабуть, усміхалася. Бо цей привабливий чоловік середнього віку підійшов до мене і сказав: «Якого коня ти б хотіла?» І я відповіла: «Отого великого, у вікні». Мені було... легко. Вільно. Ніби я була в фільмі. Ти знаєш це відчуття. Для мене це був лише жарт. Але він її купив. Capy. Торги пройшли дуже швидко і я в них не вслухалася. З ним був якийсь пакистанець, який нібито теж брав участь у торгах. А потім він просто повернувся до мене і сказав: «Вона твоя. Куди її відправити?» Я перелякалася до смерті, але вирішила дограти цю виставу до кінця. Він повів мене у магазин на Єлисейських полях і, окрім нас, там більше нікого не було. Він заздалегідь наказав розігнати всю потолоч до нашого приходу. Ми були єдиними клієнтами. Він накупував мені шмоток на десять тисяч фунтів і зводив у оперу. А потім запросив на вечерю і розповів про острів під назвою Кристал. Далі він повіз мене у готель і трахнув. Я й подумала: вбила одним пострілом усіх зайців. Томасе, він же не погана людина. Він просто робить погані вчинки. Як водій Арчі.
— Хто такий водій Арчі?
На деякий час вона про нього забула і натомість втупилася поглядом у вогонь і сьорбала каву. Вона вже більше не тремтіла. Лише одного разу вона здригнулася, але це її турбували спогади, а не холод.
— Боже, — прошепотіла вона. — Томасе, що мені робити ?
— Хто такий Арчі? — повторив він.
— Він з нашого села. Водій «швидкої допомоги» від місцевої лікарні. Усі обожнювали Арчі. Він приїжджав на всі верхогони і надавав першу допомогу всім, кому було потрібно. Зішкрібав тіла з дитячого манежу і все таке. Милий був чоловік. Але одного разу «швидка допомога» оголосила страйк і Арчі пікетував
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.