Читати книгу - "Тріумфальна арка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік, що вкрився газетою від нічної роси й ранкового світла, спав міцно й спокійно. На ньому були старі стоптані брезентові черевики, руді вовняні штани і порваний піджак. Події на світі його не хвилювали. Він так занепав, що його вже ніщо не хвилювало, як глибинну рибину не хвилюють шторми на поверхні океану.
Равік повернувся в «Ентернасіональ». На душі в нього було ясно й спокійно. Його вже ніщо ні з ким не зв’язує. І добре. Тепер йому не треба нічого такого, що б виводило його з рівноваги. Він сьогодні ж таки перебереться до готелю «Принц Уельський». На два дні раніше. Але краще поквапитись, ніж прогавити Гааке.
XXVIII
Равік спустився у вестибюль готелю «Принц Уельський». Там було порожньо. Біля конторки портьє тихо грало радіо. В кутку поралося дві прибиральниці. Равік швидко пройшов вестибюль, не привертаючи до себе уваги. Виходячи, він глянув на годинник навпроти дверей. Була п'ята година ранку.
Він піднявся по авеню Георга П’ятого й підійшов до ресторану «Фуке». Ніде ні душі — ресторан давно зачинений. Равік зупинив таксі й поїхав у «Шехерезаду».
Морозов стояв біля входу.
— Нема, — сказав Равік.
— Я так і думав. Учора дарма було й сподіватися.
— Чому? Вчора якраз минуло чотирнадцять днів.
— Не можна розраховувати все до одного дня. Ти весь час сидів у «Принці Уельському»?
— Так. Від самого ранку й досі.
— Він подзвонить завтра, — сказав Морозов. — Сьогодні він міг залагоджувати якісь справи або виїхав на день пізніше.
— Завтра в мене операція.
— Вранці він не буде дзвонити.
Равік нічого не сказав. Він дивився на таксі, з якого виліз найманий танцюрист у білому смокінгу. За ним з’явилася бліда жінка з великими зубами. Морозов відчинив перед ними двері. Вся вулиця раптом запахла парфумами «Шанель». Жінка ледь припадала на ногу. Танцюрист розрахувався з таксистом і поплентався за нею. Жінка чекала на нього біля дверей. При світлі ліхтаря її очі здавалися зеленими, а зіниці обернулися в темні цятки.
— Так рано він напевне не подзвонить, — ще раз сказав Морозов, вернувшись від дверей.
Равік промовчав.
— Якщо ти залишиш мені ключа, я можу о восьмій піти туди, — повів далі Морозов. — І посидіти, поки ти повернешся.
— Тобі ж треба виспатися.
— Дурниці. Я можу лягти на твоє ліжко, коли захочу. Ніхто не буде дзвонити, але я посиджу, якщо це тебе заспокоїть.
— Я буду на операції до одинадцятої.
— Добре. Давай ключа. Я не хочу, щоб ти від хвилювання пришив якійсь дамі з вищих кіл яєчник до живота.
Тоді вона через дев’ять місяців скине дитину. У тебе з собою ключ?
— Так. На.
Морозов сховав ключа до кишені. Потім витяг коробочку з м’ятними пастилками й запропонував Равікові. Той похитав головою. Морозов узяв кілька й укинув у рот. Вони зникли в його бороді, ніби маленькі білі пташки в густому лісі.
— Відсвіжують, — сказав він.
— Тобі колись доводилося сидіти цілий день у кімнаті з плюшевими меблями й чекати? — спитав Равік.
— Доводилося сидіти й довше. А тобі ні?
— Доводилось і мені, але тоді я не на таке чекав.
— Ти не взяв ніякої книжки читати?
— Узяв, і не одну. Але не прочитав жодного рядка. Тобі ще скільки тут стояти?
Морозов відчинив дверці таксі, яким приїхало кілька американців. Потім відчинив перед ними двері.
— Години дві, не менше, — сказав він, вернувшись до Равіка. — Бачиш, що тут робиться. Я не пам’ятаю ще такого божевільного літа. До речі, Джоан теж тут.
— Он як?
— Тут. І вже з іншим, якщо це тебе цікавить.
— Нітрохи не цікавить. Отже, після одинадцятої побачимося, — сказав Равік і пішов.
— Стривай! — гукнув Морозов.
Равік обернувся.
— Як же ти потрапиш до своєї кімнати в «Принці Уельському»? — сказав Морозов, витягаючи з кишені ключа. — Я ж побачу тебе аж після одинадцятої. На! А коли виходитимеш, лиши двері незамкнені.
— Я посплю в «Ентернасіоналі», — сказав Равік, беручи ключа. — Краще буде, коли мене якнайменше бачитимуть у «Принці Уельському».
— Але приходь туди хоч ночувати. В готелі не зупиняються, якщо в ньому не ночують. Це було б підозріло, часом би поліція почала розпитувати про тебе.
— Може, й так. Але якщо вона зацікавиться мною, то краще, коли можна буде довести, що я весь час жив у «Ентернасіоналі». А в «Принці Уельському» я зробив усе що треба. Розкуйовдив ліжко, а вмивальник, ванну, рушники і все інше довів до такого вигляду, щоб здавалося, ніби я просто дуже рано вийшов з номера.
— Чудово. То віддай мені назад ключа.
Равік похитав головою.
— Я вирішив, що тобі краще там не показуватися.
— Мені можна.
— Не можна, Борисе. Не будьмо йолопами. Твоя борода кожному впадає в око. До того ж ти правду казав: я повинен жити й поводитися так, наче нічого особливого не сталося. Якщо Гааке справді подзвонить дуже рано й не застане мене, то неодмінно озветься ще раз після обіду. Мені треба на це розраховувати, а то я за добу стану психопатом.
— Куди ти тепер ідеш?
— Спати. Він не подзвонить так рано.
— Коли хочеш, ми можемо потім десь зустрітися.
— Ні, Борисе. Поки ти звільнишся, я вже, мабуть, засну. А о восьмій у мене операція.
Морозов недовірливо глянув на нього.
— Ну, то я загляну до тебе в «Принц Уельський» надвечір. А часом би сталося щось раніше, подзвони мені до готелю.
— Добре.
Вулиці. Місто. Червонясте небо. Осяяні ліхтарями чер-еоні, білі та блакитні будинки під ним. Вітерець вихоплюється з-за рогу бістро, ніби грається, як лагідне кошеня. Люди, свіже повітря, таке приємне після цілодобового чекання в задушливому готельному номері. Равік ішов по авеню за «Шехерезадою». Дерева за залізними гратами несміливо посилали у свинцеву ніч згадку про зелень і ліс. Равік раптом відчув себе таким стомленим і спустошеним, що мало не впав. А що якби махнути на все це рукою, переконував його якийсь внутрішній голос, забути, скинути з себе, як гадюка скидає шкіру? Нащо мені ця мелодрама з минулого, майже цілком забутого? Нащо мені
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тріумфальна арка», після закриття браузера.