Читати книгу - "Свята Марійка"

Але це вже була їхня хата!

Якось Наталка мила підлогу на веранді. Проти самих дверей стирчали рідкі старі розхитані штахети. Наталка вийшла на вулицю викрутити ганчірку і побачила Олега, той спинив машину біля хвіртки.

– О?! Привіт, Олеже! – привіталася Наталка й рушила йому назустріч.

– Поклич Дениса, – спинив її Олег на півдорозі, відійшов понуро до машини.

Наталка повернулася у хату:

– Денисе, там Олег приїхав, тебе гукає. Не хоче йти на подвір’я.

А сама – кинулася швидко домивати у веранді підлогу.

Денис поки від сну розбуркався, поки із дивана встав…

Назад уже повернувся темний, наче ніч.

– Поїду я до матері… – буркнув до Наталки.

– Почекай! А що, хіба Олег до нас не зайде?

– Я поїхав!..

Денис повернувся пізно ввечері, і сам. Сів біля телевізора, мовчки дивився і сопів.

– Тату! Тату! – підійшла Зойка, хотіла обійняти…

– Та залиште ви мене всі у спокої!!! – зірвався Денис на ноги. – Не можна мені ні хвилини самому побути!!! – і пішов надвір курити.

Спати ліг окремо від Наталки, біля телевізора. Сам…

Наталка усю ніч проплакала.

А на ранок за сніданком таки насмілилась спитати:

– Що ж це сталося?… Чого ти прийшов додому такий сердитий?

– А ти не розумієш?

– Ні…

– Мені Олег усе розказав! Як він приїхав, а ти від нього у веранді заховалася! Зігнулася під вікном, щоб він тебе не побачив!

– Та я підлогу мила!.. – виправдовувалась Наталка. – А як побачила Олега – відразу ж і вийшла до нього, потім тебе гукнула! А чого ж він сам до хати не зайшов? Чого під ворітьми чекав? Чого не привітався до мене?!.. Я ж його просила… – плакала Наталка над мисками.

– Та ти… Ти мене з рідним братом хочеш посварити?! Не смій про мого брата поганого казати! Я так і знав!

– Я ж нічого не кажу… Не ховалась я. Олег мене обмовляє…

– Ти вже й забула, як лежала в лікарні, а Олег тобі ліки діставав?! Як дитині памперси із Києва привіз?! Та ти йому ноги повинна до смерті цілувати!

– Знаєш, Денисе, краще б я була тоді померла… Я вже не маю сил від тебе кожного разу про той борг слухати! Скільки ж можна?!!! Та якби Олег лежав в лікарні, хіба б і я його не навідала?

– Та ти невдячна!!! У мене брат один, і мати теж одна! – кинув Денис ложкою об стіл. – А жінок, таких, як ти, може хоч і сто штук бути! І взагалі, мені набридло ходити на роботу! Я спочатку тебе вчив, потім віддав гроші за хату! А тепер маю право відпочити. Від сьогодні я до колгоспу – ні ногою, тим більше, що мені уже кілька років там не платять!

З того дня Наталка ходила в школу на роботу, а Денис сидів удома.

Як приходила Наталка пізно ввечері, бувало, не мала сил на домашні клопоти – бо все було на ній.

І просила вона помочі у Дениса.

Він обіцяв, але…

Зранку Денис ішов до матері, працював тільки там, додому повертався пізно ввечері – і відразу ж лягав біля телевізора.

А Наталці сільська рада виділила ще й шматок поля – як учительці…

Якось серед зими захворіла Наталка на простуду, але через силу таки ходила в школу: бо хто ж її замінить? Поверталася додому і в знемозі падала на ліжко, кашляла й горіла у гарячці. За той час запустила вона всю жіночу роботу в хаті – скрізь панував страшенний безлад, назбиралася велика купа брудного шмаття до прання, на кухні не було жодної чистої миски й ложки, від каструль уже смерділо. Наталка сама соромилась просити, надіялася, що Денис не витримає й таки візьметься їй хоч у чомусь допомагати.

Проте…

За кілька днів мав бути Новий рік, Наталка отримала зарплату і вирішила купити живу ялинку. На базарі вибрала найкращу, завдала на оберемок, пішла… А дорогою їй стрілися куми і впросились на гостини.

– Тільки ж… у мене немає чим вас пригостити, – виправдовувалась Наталка. – Хіба відкрию огірки… Або запарю чаю.

– Та