Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— В ім'я вашого спокою, пане граф, ходімо далі!.. Пан Гобертен — мер Віль-о-Фе.

— Ах, так! З тим і поздоровляю Віль-о-Фе! От, хай йому чорт, непогано кероване місто!..

— Зробіть мені честь послухати мене, пане граф, і повірте мені, що справа йде про найсерйозніші речі, про все ваше майбутнє тут.

— Я слухаю. Сядьмо на цю лаву.

— Пане граф, коли ви звільнили пана Гобертена, він мусив шукати собі яку-небудь роботу, бо він був небагатий…

— Він не був багатий! Він же крав тут по двадцять тисяч франків на рік!

— Пане граф, я не маю наміру його виправдовувати, — заперечив Сібіле. — Я бажаю розквіту Егам, хоч би тільки на те, щоб наочно довести безчесність Гобертена: але, не будемо себе обдурювати, в його особі ми маємо найнебезпечнішого пройдисвіта в усій Бургундії, і він тепер у такому становищі, що може вам робити шкоду.

— Як? — сказав генерал, збентежившись.

— Зараз, бачите, Гобертен стоїть на чолі мало не третини всього постачання Парижа. Ставши головним агентом по всіх лісових операціях, він керує розробками в лісі, рубанням, охороною, сплавом, вийманням з води і дальшим рухом лісових матеріалів. Завдяки своїм постійним зносинам з робітниками, він хазяїн цін. Він три роки витратив на те, щоб домогтися такого становища, але він тепер наче у фортеці. Ставши довіреною особою всіх лісопромисловців, він нікому з них не виявляє більшої переваги, ніж іншим; він налагодив усі роботи на їх вигоду, і тепер їхні оправи робляться далеко легше й набагато дешевше, ніж якби кожний лісоторговець, як колись, мав свого довіреного. Цим він, наприклад, так спритно зумів усунути всяку конкуренцію, що тепер повновладно хазяйнує на торгах; корона й держава — його данники. Лісові ділянки корони й держави, продавані на зруб з аукціону, потрапляють до рук клієнтів Гобертена; тепер нікому не по силах тягатися з ним. Торік пан Маріот з Оссера, спонукуваний головним управителем королівських маєтків, спробував був конкурувати з Гобертеном; для початку Гобертен примусив його сплатити повну ціну ділянок; потім, коли він взявся за розробку, авонські робітники запросили таку ціну, що пан Маріот мусив виписати людей з Оссера, а віль-о-фейці побили їх. Почався в виправному суді процес над верховодом зговору й верховодом бійки. Цей процес недешево коштував панові Маріоту, який, не рахуючи вже огидного усвідомлення, що він примусив засудити бідарів, мав ще сплатити всі судові витрати, бо в засуджених не було й мідного ліарда. Процес проти бідних не приносить нічого, крім ненависті, тому, хто живе серед них. Дозвольте, між іншим, висловити вам цю істину, бо вам доведеться вести боротьбу з усією біднотою тутешнього кантону. Це ще не все. Підвівши всі підсумки, бідний дядько Маріот, людина добра, має збитки на всій операції. Вимушений робити всі розрахунки готівкою, він запродає на строк; Гобертен відпускає лісовий матеріал з нечуваною розстрочкою, щоб розорити конкурента; він продає ліс на п'ять процентів нижче за собівартість; в результаті кредит бідолахи Маріота зазнав сильного вдару. Нарешті, Гобертен і досі так переслідує й терзає бідного пана Маріота, що той, кажуть, збирається кинути не тільки Оссер, а й департамент, і добре зробить! Після цього випадку лісовласники надовго потрапили в пазури торговців, які тепер встановлюють ціни, наче паризькі скупники меблів на аукційних продажах. Але разом з тим Гобертен визволяє лісовласників від стількох клопотів, що вони зрештою виграють.

— Як же так? — запитав генерал.

— По-перше, всяке спрощення рано чи пізно йде на користь усім зацікавленим особам, — відповів Сібіле. — Далі лісовласники впевнені в своїх прибутках. У сільськогосподарській справі це найголовніше, ви побачите! Нарешті, пан Гобертен — батько робітників; він їм добре платить і завжди дає їм роботу; а через те, що їхні родини живуть на селі, то ліси лісопромисловців і тих лісовласників, що доручили свої інтереси Гобертенові, як роблять пани де-Суланж і де-Ронкероль, ніколи не спустошуються. В них збирають хмиз і більше нічого.

— Цей шахрай Гобертен не марнував часу!.. — вигукнув генерал.

— Це спритна людина! — підтвердив Сібіле. — Він, як сам каже, тепер управитель найкращої половини департаменту замість того, щоб бути управителем Егів. З кожного він бере потрошку, і це «потрошку» при двох мільйонах обороту дає йому від сорока до п'ятдесяти тисяч франків на рік. «Це сплачують мені паризькі груби!» — каже він. Отакий ваш ворог, пане граф. Отже, моя порада була б капітулювати, пішовши на угоду з ним. Він зв'язаний, ви знаєте, з суланжським жандармським унтер-офіцером Судрі і з нашим бланжійським мером паном Рігу; всі польові сторожі — його ставленики: боротися з порубками та іншими зловживаннями, які розорюють вас, стає в цих умовах неможливим. Особливо за останні два роки ваші ліси загублено. Ось чому пани Гравло мають шанс виграти процес, бо вони кажуть: «Згідно з орендним договором, охорона лісу лежить на вас, ви його не охороняєте і цим завдаєте нам збитків; будь ласка, відшкодуйте їх». Все це досить переконливо, але це ще не підстава виграти процес.

— Треба бути готовому до процесу і до грошових втрат, щоб охоронити себе від цього на майбутнє! — сказав генерал.

— Ви дуже потішите Гобертена! — відповів Сібіле,

— Як?

— Судитися з панами Гравло — це означає почати рукопашну з Гобертеном, їх. представником, — відповів Сібіле. — Отже, він тільки цього процесу й бажає. Він так і каже, він вихваляється тягати вас аж до касаційного суду.

— Ах, він пройдисвіт!.. Ах, він…

— Якщо ви здумаєте самі розробляти ваші ліси, — продовжував Сібіле, повертаючи в рані кинджал, — ви потрапите до рук робітникам, які запросять з вас «панську» ціну, замість «купецької» ціни, і пустять вас на дно, як свинець, тобто примусять вас, як отого чесного Маріота, продавати собі на збитки. Якщо ви шукатимете орендаря, вам його не знайти, бо нема чого чекати, щоб хтось став ризикувати для приватної особи тим, чим дядько Маріот ризикнув заради корони й держави… Нехай тільки здумає цей