Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

голуб скаржитися адміністрації на свої витрати! Адміністрація — це добродій, схожий на вашого покірного слугу, коли він працював у своєму оціночному управлінні, це шановна особа у зношеному сюртуку, що читає газету за канцелярським столом. Чи одержує він тисячу двісті франків платні, чи дванадцять тисяч, м'якшим він від цього не буває. Поговоріть-но з ним про які-небудь знижки, про які-небудь пільги по державному казначейству, яке представляє отакий добродій. Він відповість вам «тюрлютютю», підстругуючи своє перо. Ви — поза законом, пане граф!

— Що ж його робити? — вигукнув генерал, кров у якого аж закипіла, і став походжати перед лавою.

— Пане граф, — гостро відповів Сібіле, — те, що я вам зараз скажу, не в моїх інтересах: треба продати Еги і їхати звідси!

Зачувши цю фразу, генерал підстрибнув, наче влучений кулею, і подивився на Сібіле поглядом дипломата.

— Генералові імператорської гвардії відступати перед оцими падлюками! Та ще коли графині подобаються Еги!.. — сказав він. — Я скоріш дам Гобертенові стільки ляпасів на майдані у Віль-о-Фе, аж поки він буде вимушений зі мною битися, і я заб'ю його, як собаку!

— Пане граф, Гобертен не такий дурень, щоб лізти з вами в сварку. До того ж, не можна безкарно ображати мера такої значної супрефектури, як Віль-о-Фе.

— Я доб'юся, щоб його звільнили; Труавілі мене підтримають, ідеться про мої прибутки.

— Вам це не вдасться, пане граф; у Гобертена дуже довгі руки! Ви тільки наробили б собі труднощів, з яких вам і не виплутатись…

— Ну, а процес?.. — сказав генерал. — Це треба розв'язати зараз же.

— Пане граф, я влаштую так, що ви його виграєте, — сказав Сібіле з виразом скромної рішучості.

— Молодець Сібіле! — вигукнув генерал, потискуючи руку управителеві.— Але як?

— Ви виграєте справу в касаційному суді, коли вона туди, нарешті, потрапить. На мою думку, Гравло праві, але замало бути правим за законом і по суті, треба ще все обставити з формального боку, а вони не звернули уваги на форму, яка завжди важливіша за саму суть. Гравло повинні були вас попередити про стараннішу охорону лісу. Не можна вимагати після закінчення договору відшкодування збитків, завданих під час дев'ятирічної експлуатації; у договорі є параграф, на який можна в даному разі послатися. Ви програєте справу у Віль-о-Фе, може, програєте її і в другій інстанції, але виграєте її в Парижі. Ви матимете дорогі експертизи й розорні витрати. Навіть вигравши, ви витратите від дванадцяти до п'ятнадцяти тисяч франків; але все-таки ви виграєте, якщо схочете виграти. Цей процес не помирить з вами братів Гравло, бо для них він буде ще розорніший, ніж для вас; вони вас зненавидять, ви дістанете славу сутяги, на вас будуть зводити наклепи; але ви виграєте…

— Що ж його робити? — повторив генерал, на якого доводи Сібіле впливали, як найпекучіші гірчичники.

Пригадуючи тепер удари хлиста, нанесені Гобертену, він охоче дав би їх самому собі, і він виявляв Сібіле на розгорілому обличчі усі свої муки.

— Що робити, пане граф?.. Є тільки один засіб: піти на мирову; але самим вам миритися незручно. Я повинен вдати, ніби обкрадаю вас! Отож, коли все наше майно і наша втіха зводиться до нашого доброго ім'я, ми, бідняки, звичайно, не можемо вдавати з себе шахраїв. Нас же завжди судять з цієї видимості. Гобертен у свій час врятував життя мадмуазель Лагер, а все давало привід думати, що він обкрадав її; зате вона винагородила його за відданість, відписавши йому в заповіті брильянт у десять тисяч франків, який пані Гобертен носить тепер у фероньєрці.

Генерал кинув на Сібіле другий погляд, такий самий дипломатичний, як перший; але управитель, здавалось, не був вражений цією підозрілістю, прихованою під благодушністю і усмішкою.

— Моя безчесність так порадує пана Гобертена, що я його зроблю своїм покровителем, — продовжував Сібіле. — Ось чому він слухатиме мене обома вухами, коли я зроблю йому таку пропозицію: «Я можу здерти з пана графа двадцять тисяч франків на користь панів Гравло з умовою, що вони поділять зі мною цю суму». Якщо противники ваші погодяться, я приношу вам назад десять тисяч франків, ви втрачаєте тільки десять тисяч, пристойності додержано, і справу припинено.

— Ти добрий хлопець, Сібіле, — сказав генерал, беручи його за руку і потискуючи її.— Коли ти зумієш і надалі так само лагодити справи, як тепер, я тебе вважатиму за перлину управителів.

— Щодо майбутнього, — відповів Сібіле, — ви не вмрете з голоду, якщо років з два-три не будете рубати ліс. Почніть з старанної його охорони. За цей час, звичайно, в Авоні спливе чимало води. Гобертен може вмерти, або може так забагатіти, що відійде від справ, нарешті у вас буде час створити йому конкурента, — пиріг досить великий, щоб можна було його поділити надвоє; ви знайдете іншого Гобертена, щоб протиставити цьому.

— Сібіле, — сказав старий солдат, захоплений цими різноманітними розв'язаннями, — я дам тобі тисячу екю, якщо ти закінчиш справу так; а щодо дальшого ми поміркуємо.

— Пане граф, — сказав Сібіле, — насамперед охороняйте ваші ліси. Погляньте, в який стан обернули їх селяни за два роки вашої відсутності… Що я міг зробити? Я управитель, а не сторож. Для охорони Егів вам треба мати кінного об'їзника і трьох окремих сторожів.

— Будемо захищатися. Раз це війна, гаразд, будемо воювати! Це мене не лякає,— сказав Монкорне, потираючи руки.

— Це війна грошей, — сказав Сібіле, — і вона здасться вам важчою за іншу. Можна вбити людину, а корисливість не вб'єш. Ви будете битися з ворогом на тому полі, де воюють усі лісовласники, це поле — збут! Замало виробити, треба продати, а щоб продати, треба бути в добрих стосунках з усіма.

— Я перетягну на свій бік місцеве населення.

— Як? — спитав Сібіле.

— Роблячи йому добро.