Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Робити добро селянам долини й дрібним суланжським обивателям! — вигукнув Сібіле, страшно косячи очима, бо іронія спалахнула в одному оці більше, ніж в другому. — Ви, пане граф, не здаєте собі справи в тому, що хочете робити. Тут сам господь Ісус Христос вдруге вмер би на хресті!.. Якщо ви хочете спокою, пане граф, візьміть приклад з небіжчиці мадмуазель Лагер, дайте себе грабувати, або ж залякайте людей. Народ, жінки й діти управляються однаково — страхом. У цьому великий секрет сили Конвенту й імператора.

— Ах, так! Отож ми тут у розбійницькому кублі! — вигукнув генерал.

— Мій друже, — звернулася до Сібіле, підійшовши, Аделіна, — на тебе чекає сніданок. Пробачте мені, пане граф, але він ще нічого не їв з самого ранку, він їздив сьогодні в Ронкероль доставити зерно.

— Ідіть, ідіть, Сібіле…

Другого ранку, підвівшись задовго до світу, колишній кірасир знову пройшов Авонську браму з наміром поговорити зі своїм єдиним сторожем і з'ясувати його настрій.

Ділянка егського лісу площею в сімсот-вісімсот арпанів лежала по течії Авони, і щоб зберегти річці її величний вигляд, було залишено по ряду великих дерев на обох берегах цього майже прямого каналу протягом трьох льє. Фаворитка Генріха IV, що колись володіла Егами, така ж пристрасна мисливиця, як і сам Беарнець[77], наказала побудувати в 1593 році міст на одну арку, щоб з'єднати цю частину лісу з придбаною для неї далеко більшою ділянкою, розташованою на горбі. Авонська брама була тоді побудована, як збірний пункт мисливців, місце їх побачення, а відомо, з якою розкішшю тодішні архітектори споруджали такі будови, присвячені цій першій розвазі дворянства й королів. Звідси розходилося шість алей, що збирались на майданчику в формі півмісяця. В центрі цього півмісяця височів обеліск з колись позолоченим сонцем нагорі і з зображенням на одному боці наваррського герба, а на другому — герба графині де-Море. Другий півмісяць, розташований на березі Авони, сполучався з майданчиком біля брами прямою алеєю, в кінці якої було видно вигнутий горб моста у венеціанському стилі. Між двома красивими залізними ґратами, що малюнком своїм нагадували розкішні й, на превеликий жаль, зруйновані грати в Парижі навколо саду на Королівській площі, височів цегляний павільйон з кам'яною перев'яззю, обтесаною, як і перев'язь замку, алмазною гранню, з дуже гострим дахом, з вікнами, облицьованими каменем, обтесаним такою ж гранню. Цей старовинний стиль, що надавав павільйонові якогось королівського вигляду, у містах пасує тільки тюрмам; але серед лісу він набуває від оточення своєрідної величності. Масив дерев був завісою, за якою псарня, соколиний двір, фазанник та приміщення мисливців лежали в руїнах, після того, як були колись предметом захвату Бургундії.

У 1595 році із цього розкішного павільйону вирушило королівське полювання з прекрасними собаками, облюбованими Паоло Веронезе[78] й Рубенсом, попереду, з уцілілими тільки в чудових творах Вувермана[79] кіньми, що тремтіли своїми м'ясистими блакитнуватими й білими шовковистими крупами, супроводжуване тією прислугою в парадних лівреях і оживлюване тими мисливцями в чоботах з розтрубами й штанах з жовтої шкіри, які заселюють великі полотна ван-дер-Мелена[80]. На обеліску, спорудженому на знак відвідання Беарнця і його полювання з прекрасною графинею де-Море, було проставлено відповідну дату під наваррським гербом. Ревнива фаворитка, сина якої король узаконив, не побажала бачити на обеліску згубного для її щастя французького герба[81].

У той момент, коли генерал побачив цей чудесний будинок, мох зеленив чотири схили його даху. Поїдене часом каміння облицювання, здавалося, волало тисячею розкритих ротів про образу святині. Із роз'єднаних свинцевих рам де-не-де повипадали восьмикутні шибки вікон, які мали вигляд осліплих на одне око. Жовті левкої квітли між балясинами поруччя, плющ впивався своїми білими кошлатими пазурами в усі щілини.

Скрізь виявлялась огидна недбайливість, печать, яку накладають тимчасові користувачі на все, що є у них у розпорядженні. Два вікна на другому поверсі були заткнуті сіном. Крізь вікно нижнього поверху було видно кімнату, захаращену інструментом та в'язками хмизу, а з іншого вікна корова, висунувши свою морду, повідомляла відвідувачів, що Курткюїс, не бажаючи мандрувати з павільйону до фазанника, обернув на хлів головну залу павільйону, — ту саму залу, де в чарунках різьбленої стелі були зображені герби всіх власників Егів!..

Почорнілий та брудний тин збезчещував підступ до павільйону, огороджуючи свиней під дощатою повіткою, а качок і курей — в маленьких загородках, звідки гній вичищався раз на шість місяців. Якесь дрантя сушилося на кущах, що зухвало стирчали тут і там.

У той момент, коли генерал під'їжджав від мосту по алеї, пані Курткюїс чистила казанок, в якому щойно варила каву з молоком. Сторож, сидячи в кріслі проти сонця, дивився на свою дружину, як дикун дивився б на свою. Зачувши тупіт коня, він обернувся, пізнав графа і зніяковів.

— Ну, хлопче Курткюїс, — сказав генерал старому сторожеві,— мене не дивує, що мої ліси хтось вирубає раніше від панів Гравло: ти вважаєш свою посаду за місце настоятеля монастиря!

— Слово честі, пане граф, я пробув стільки ночей у ваших лісах, аж схопив там застуду. Сьогодні ранком я так нездужаю, що жінка чистить казаночок, в якому грілися мої припарки.

— Любий мій, — сказав йому генерал, — я не знаю іншої хвороби, крім голоду, від якої допомагали б кавові припарки на молоці. Слухай, шахраю! Я вчора об'їхав свої ліси і ліси де-Ронкеролів та де-Суланжів: їх ліси прекрасно охороняються, а мій