Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

— Про що ти, чорт забирай, Хогай?

Сержіо перебирає папери в руках.

— Просто тут згадувалася голова раніше, — люб'язним тоном вимовляє він. — І ось про вашу голову теж треба поговорити.

— Ти жартуєш, — посміхаюся я широко. — Ви більше не закидайтеся наркотою перед зустріччю. Я як усі активні гравці, отримую травми. Моя голова в нормі, як бачиш.

— І потрібно щоб вона залишалася в нормі, — киває він.

— Ти не проходиш обстеження належним чином, Артуре, — пихкає Хогай і мало не кола навколо мене описує. — Ну дрібниця ж. Зроби те, як там усе прописано. Це три години займе. Як ця Шаповалова прописала.

Я не поспішаю робити обстеження, яке потрапить в офіційні записи, саме тому, що не знаю, що вони можуть там побачити. І саме через Риту Шаповалову.

— Добре, я поговорю з Шаповаловою, призначу дату.

— Вона вже подала офіційний, — Сержіо показує пальцем на документи, — майже метровий за довжиною запит. Оскільки інші приписи не були виконані.

У ліжку з ворогом, здуріти можна. Гаразд, ми, щоправда, з нею сперечалися про це мало не до бійки, і вона попереджала, що просто так цього не залишить. Але зайчиха часто робить грізний вигляд, і я реально не хочу її підставити.

Господи, от же придумала. Сьогодні в нас буде чудова ніч. Декого доведеться гарненько й добряче відшмагати.

— Окей, — зітхаю я, — я подивлюся, що я можу зробити.

— Артуре, досить, — багровіє чомусь Хогай на очах. — Я прошу тебе, зараз, у цьому кабінеті. Гальмуй. Зменш швидкість. Такого другого гравця немає. Навіщо псувати все це рештою дурниць? Ти переробляєш гру і матчі під себе. Ти натаскуєш юніорів і робиш собі армію. Ти відмовляєшся від розмови з Кувалдою. Терпіння... лопне. Давай серйозно, зроби все під приписами, як вона сказала.

Помітно, що директор клубу захмелів, але в усякому разі ця розмова стане коротшою.

— Це в Данила терпець увірветься? — глузливо підіймаю я брови. — Сумніваюся, він у нас кремінь. Що йому дурник, на кшталт мене?

— Салазаров — складна людина, — дипломатично втручається Сержіо. — І він точно сприймає вас як рівного. І з приводу медичних приписів...

— Та він нікого не сприймає як рівного, — відрізаю я. — Я ж сказав, що...

— Ні-ні, Артуре, — втручається почервонілий Хогай. — Зупинись, слухай, я не хочу втратити роботу. Ти не втратиш, а я втрачу.

Я реально на межі того, щоб закотити очі, тому що напідпитку директор клубу явно драматизує.

Сержіо зітхає і підходить до вікна, притуляючись боком до підвіконня і засовуючи руки в кишені.

— Окей, Хогай. Не знав, що медичний корпус тепер віддає тобі накази, але окей.

Ледве втримуюся від того, щоб не сказати, як я сам персонально розв'яжу всі питання з однією красивою і тихою забіякою.

— Я намагаюся пояснити тобі, — вдаряє долонею по столу Хогай. — Бачить Бог, я намагаюся. Слухай, вона має тут і мене, і тебе. Вона володіє і тобою, і мною. Прямо реально. Ось так. Ти випливеш, звісно, а я? А я?!

— Вікторе, час зупинитися, — попереджає його чомусь Сержіо.

— Що ти, — вимовляю я по складах, — несеш?

Хогай зовсім з глузду з'їхав і видає цілковито незв'язну промову.

— Вона тут усіх має. Салазаров — одне, а вона — інше. Це вона — вдова Жмота, дідько.

— Про що ти, чорт забирай, говориш? — повторюю я усміхненими губами, але кров уже зійшла з обличчя. — Як ми від оглядів перейшли до Жмота? І хто це "вона"? Давай краще про юніорів поговоримо, — навіть сміюся я.

— Ти не розумієш, Артуре, — хрипло продовжує Хогай. — Адже це не просто медичні приписи, ти слухаєш мене? Вона — власниця клубу. Як і Салазаров. Колишня дружина старого Жмота. Його вдова. Рита Шаповалова — володіє "Скалозубами".