Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Як Ви тільки не плутаєтеся самі у своїх словах? - заперечила я. - Ви не працюєте на клан, але клан використовує Вас у своїх цілях. При цьому Ви усвідомлено берете у них смертельну отруту для графа. Дивне формулювання, не знаходите? І як Вам після цього можна вірити?

— Ви ж знаєте, Даріє, що якби я справді працював на клан, то Вітор був би вже мертвий.

І це єдине, що змушувало мене вірити йому. Але слова професора Шолла також не давали мені спокою.

— Ви також багато разів говорили про те, як важливо для Вас знайти ліки для майбутніх поколінь.

— Не заперечую, - кивнув лікар.

— А що Вам тоді заважає використовувати клан та графа у своїх корисливих цілях, щоб знайти ліки і потім шантажувати цим когось?

Чоловік примружився, облизав губи... і хмикнув.

— І кого ж, наприклад? Клан?

— Не знаю. Вам же видніше, - огризнулася я, бо моя теорія виникла раптово, але я не була впевнена в ній.

— Даріє, - раптово м'якшим голосом промовив чоловік і інакше подивився на мене, - у Вашому випадку, я радів би тому, що Вітор залишиться жити. А чи я шантажуватиму потім когось чи ні, вже не повинно Вас хвилювати.

Не знаю, почервоніла я чи ні... Чомусь його слова якось прозвучали... якось не так, як мали звучати для реси. Може, я б і відповіла йому, але хіба був сенс у цьому, якщо він мав рацію? Подальші мотиви лікаря мене вже не торкалися, якщо граф справді одужає.

Я відразу ж почала працювати, коли до кімнати увійшла графиня. При ній я намагалася поводитися непомітно і тихо.

— Лікарю Марвею, є у Вас хоч якісь позитивні новини? - стомлено спитала вона і підійшла ближче до столу. Вона лише дивилася на той хаос, який панував у нас на столі, не втручаючись і ні до чого не торкаючись.

— На жаль, зараз життя Вітора залежить лише від нього самого. Ми підтримуємо його сили, але все, що стосується його магії – це лише у його силах.

— Тоді... що Ви вивчаєте? - вона кивнула на десяток склянок та пробірок, зошити та записки.

— Намагаюся зрозуміти паразита. На що він реагує, на що не реагує, наскільки змінився склад крові у Вітора... Тут дуже багато підводного каміння і мені, як лікареві, дуже важливо це все знати.

— Ви вважаєте, що паразит досі живе у його тілі? - порушила я свою обіцянку бути непомітною.

— У мене є ціла колекція аналізів Вітора, — помітно пожвавішав лікар. Графиня кинула на мене швидкий погляд, і я вже пошкодувала, що втрутилася. - Є зміни у складі крові, у магічному складі. Щось зникало, щось виникало в міру захворювання, а щось так і лишилося незмінним. Ось і намагаюся я вирахувати до чого що стосується.

— Але якщо в нього досі в крові живе паразит, то він може бути небезпечним для оточуючих, адже так? І для самого короля, як і казав граф Беррінг, - промовила я думки вголос.

— Знаєте, що мене дуже бентежить і не дає спокою досі? - зістрибнувши зі столу, дуже емоційно сказав лікар. - Чому паразит зупинився? До Вітора повернулася мова і рухливість руки завдяки Вашим лікам Дарія. Але коли зупинився паразит? І чому?

І я наважилася розповісти про той випадок, коли після відходу лікаря, графу стало погано і я влізла через вікно... і багато, багато іншого. І тільки потім усвідомила, що все це я розповіла в присутності Її Світлості. Я вже намагалася не дивитися на неї, тому що й без того відчувала її палаючий погляд на собі.

Лікар вкотре просканував мене.

— У Вас немає магії.

— Я знаю. Але факт залишається фактом. І, в принципі, з того дня все змінилося. Адже, як я зрозуміла, паразитом були ті чорні нитки, які поширювалися по тілу графа. А потім... - і я спохмурніла, згадуючи все, що я спостерігала. Але й лікар уже вивчив мої записи.

— А потім паразит перетворився на паразитарну магію, — сказав він. - До Вашого втручання, Даріє, паразит паралізував його тіло, паралізував силу та волю. Отруював організм. Викиди магії були викидами особистої магії Вітора. Просто... не контрольованими. Це принцип роботи паразита. Це те, що створив клан. А потім... паразит, наче застиг і почав... розпадатися? - спохмурнів лікар, намагаючись розгадати загадку.

— І тоді він змішувався із рештками магії графа. Таким чином ми отримали сплетіння магій у тілі самої людини, яке кланом робилося, можливо, лише в лабораторіях, – припустила я.

— Або вони отримували готовий «продукт» після смерті, при викиді сильної концентрації магії, — додав чоловік. – Це все треба обміркувати! - вигукнув він, але тут же добавив: - Тільки залишається знову незрозумілим, яким чином Ви зупинили паразита, Даріє?

Сама хотіла б знати це. Але тут же мені стало погано від думки, що раптово виникла.

— Але ж виходить... це я винна в тому, що магія графа тепер змінилася?

— Ні, Даріє, - заспокоїв мене лікар і підійшовши до мене, несподівано поклав руку на плече, м'яко стиснувши його. - Ви вкотре врятували його. Він не мав шансів вижити з «паразитом». В нас немає ліків від «паразита». Ми маємо ліки для відновлення фізіологічних функцій його організму, що є життєво важливим при появі його нової магії. Погодьтеся, краще навчитися жити з новою магією, ніж померти.