Читати книгу - "Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська "

– Потрібно підніматися і пробувати ще. – Ніколь підвелася і простягла руку Лорану.

– Ні, я краще тут полежу, зачекаю на тебе. А ти йди покатайся.

Він глянув на Ніколь, її щоки почервоніли, а очі горіли ентузіазмом. Лоран був розчарований у собі, йому здавалося, що на ковзанці він виглядає як величезний незграбний ведмідь на ковзанах. Ніколь була дуже наполегливою вчителькою.

– Лоран, вставай! У тебе вже почало виходити.

– Ти жартуєш? – весело обурився Лоран. – Я весь час тримаюся за тебе і боюся зробити крок. Навіть куртку тобі порвав, бо не міг відчепитися від тебе. Ні! Дозволь мені зберегти залишки чоловічої гідності і з гідністю поповзти з ковзанки.

Він підвівся на ліктях і озирнувся навколо себе.

– До борту метрів п'ять, а це означає, що я майже біля мети і через тридцять хвилин зможу знову ступити на землю, – вголос розмірковував Лоран.

 – Ми нікуди не підемо, поки ти не подолаєш свій страх. Інакше ти більше ніколи не станеш на кригу.

Лоран неохоче спробував підвестися. Ніколь підтримувала його. Він незграбно й незграбно робив короткі кроки. Ковзани поверталися і вислизали, а ноги тремтіли. Лоран проклинав усе на світі, але намагався бути старанним учнем.

– Так я не ганьбився навіть у танцювальній школі, – обурювався він, але все ж таки повторював рухи за Ніколь.

У цій обурливій і принизливій для себе ситуації Лорана влаштовувало тільки те, що він міг скільки завгодно торкатися Ніколь, не викликаючи при цьому підозри.

Він вдихав солодкий квітковий запах її волосся і тремтів від трепету, що переповнював серце. Почувався сором'язливим школярем, який вперше закохався у найкрасивішу дівчинку у школі. А коли вона посміхалася йому, не міг відірвати погляду від її красивих губ. Лоран жадав, мріяв поцілувати Ніколь. Голова паморочилася від любові до неї. Але він не смів турбувати дівчину зайвою наполегливістю, бо знав про її почуття до іншого чоловіка. Як не боляче це визнавати, а його почуття нерозділені. Ніколь всім виглядом дає зрозуміти, що бачить у ньому лише друга.

– Дивись, ти вже сам стоїш на ковзанах! – Вигукнула Ніколь і для переконливості відсторонилася, залишивши його самостійно стояти на ковзанах. Вона від'їхала на солідну відстань.

Лоран залишився стояти на місці, зосередившись на прекрасній дівчині, яка вже дві години намагалася навчити його тому, що навіть діти освоїли набагато швидше.

– А тепер спробуй потроху їхати до мене. Або хоч би йди. Головне – навчитися впевнено ходити льодом. Трохи нахили плечі вперед. Постава має бути пряма. Ну, давай! – підбадьорила його Ніколь і витягла руки вперед, наче він був маленькою дитиною, яка робила свої перші кроки. Вона подивилася на нього так довірливо і ніжно, що він просто не міг розчарувати її. Лоран зібрався з силами і заплющив очі, наче збирався стрибнути з високої скелі, а не ковзати по льоду. Він швидко видихнув і розплющив очі.

– Гаразд, пора з цим покінчити, – сказав Лоран, приготувавшись відштовхнутися і змирившись з думкою, що сьогодні він відіб'є собі куприк. Хоча Ніколь навчила його, що таке правильне падіння: «Якщо падати, то тільки вперед рибкою чи на бік», але насправді Лоран не міг контролювати своє незграбне тіло і шкрыбся на ліді, як доведеться. У результаті коліна були розбиті, а вся спина у синцях. Яка вже тепер різниця, як саме він упаде всоте за годину.

Він розслабився, відштовхнувся ногою і напівзігнутими ногами поїхав на ковзанах.

Ніколь відкрила рота від подиву і голосно запищала від радості:

– Так-а! У тебе вийшло, Лоране!

– Я забув, як гальмувати! – Жахом попередив Лоран і на ходу збив Ніколь з ніг.

Він постарався прийняти весь удар від падіння він і захопив Ніколь у себе. Гостро відчуваючи біль від невдалого приземлення на спину, він навіть перестав дихати.

Його дихання збилося, він різко випустив повітря з легенів. Лоран не миготливо дивився в небо, ледве розуміючи, де знаходиться. Перед очима все пливло. Але поступово біль почало вщухати, і Лоран помітив, що Ніколь лежить на ньому і переляканими величезними блакитними очима вдивляється в його обличчя, а з неба сипався великий пухнастий сніг. Лоран був винагороджений за муки і цей момент здався йому найпрекраснішим за все його життя.

– Лоран, з тобою все гаразд? – тихо спитала Ніколь, помираючи від хвилювання.

– Ні, – простогнав Лоран, старанно зображуючи біль на обличчі і відчайдушно бажаючи продовжити цю мить. – Будь ласка, не рухайся. Просто полежи смирно хвилину.

Ніколь кивнула, але все-таки трохи зрушила убік, щоб не давити на нього вагою свого тіла. А Лоран похвалив себе за винахідливість.