Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

– А ось з Тобіасом все навпаки. Він нащадок, а сили в нього – ґуля; до того ж гонору стане на трьох. Ніхто з викладачів йому не подобається. Йому і Ярош, здається, не дуже подобається. А про доньку його я взагалі мовчу – вона провела більше часу в дитинстві в академії, ніж в Тобіасовому домі. 

Я здивовано примружилася. Чомусь родина Яроша, принаймні з його власних слів, здавалася чи не ідеальною. А тепер виявляється, що його брат – самозакоханий бовдур. 

– І… – навіть попри купол тиші Меліса однаково стишила голос. – Я не говорила цього Ярошеві, тож сподіваюся, що й ти мовчатимеш. 

Вона кинула на мене значимий погляд і я, звісно ж, кивнула. 

– Він же говорив тобі про перевірки, що рік тому надсилав Санен? Так ось, за одну з них насправді відповідальний Тобіас. Але я не хотіла засмучувати Яроша, розумієш? Він і так з братом на ножах. 

Я знову повільно кивнула, вже нічого не розуміючи. І чому Ярош нічого не говорив?.. Невже не довіряв?

Але одне було ясне точно – навіть якщо Ярош зі своїм братом не завжди погоджувався, він його поважав. А через це міг би й прислухатися – особливо тоді, коли Тобіас дав, здавалося, слушну пораду. Кинути вбивцю. Не пускати її до своєї племінниці та, що важливіше, до свого серця. 

Вперше за місяць, коли я поверталася від Меліси, мені не стало легше на душі. Тільки навпаки – голову роздирали десятки сумнівів, і я не знала, куди себе подіти. А зазвичай, коли таке траплялося, в мене був надійний засіб – робота. 

Я зупинилася на стежці перед все ще трохи покошеним факультетом і кивнула сама собі. Потім стиснула у кишені жмуток трав, що Меліса обережно вклала мені в руку. 

Настав час привести тут усе до ладу.