Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

себе передать вам, есть проект второго вашего манифеста — о даровании малороссийским знатным родам всевозможнейших дворянских, княжеских и графских званий и привилегий и, соответственно, земных наделов с людьми. Ваши верноподданные малороссы, Ваше Величество, очень чувствительны или, говоря современным языком, сенситивны к разного рода привилегиям. Вспомним такие славные фамилии, как Бинчуки, Бахметьевы, Бьющенки, Бердыевы, Блюйки, Базаровы…

«У меня и своих на б… достаточно», — подумав цар. Йому вже добряче набрид цей хитрий наркобарон, детальну довідку на якого підготувала молодому монарху служба патріарха Савелія.

— И третий документ к подписанию Вашим Величеством, — продовжував тріщати претендент на звання правителя Руси. — Прилагается список смертельных врагов плана «БИС», закоренелых недругов нашего общего отечества, агентов глобализма, империализма, сионизма и саентизма, подлежащих немедленному уничтожению после двадцать второго июня 2079 года.

Першим у тому списку стояв генерал Гайдук.

Ніколай Третій, якому остобісіли всі ідіотські розмови, маніфести, проекти, стратегічні плани і накази Генерального штабу — його в спальних покоях чекала наречена, чарівна дванадцятирічна німкеня, руденька Брунгільда Фебцайт, з якою бавився він в роздягалки, підглядалки та мацалки, — закрив нараду давши наказ негайно опрацювати всі пропозиції й приступити до випуску зернотруб відповідного діаметру і збірних залізобетонних конструкцій для швидкого зведення естакад на території дружньої Малоросії з тим, щоб до початку операції «БІС» 22 червня відповідні приготування були закінчені. Молодий монарх також затвердив план розміщення концентраційних таборів для малоросів на території вільної республіки Воркута.

75

Через два дні після того, як уперше встав з ліжка й підійшов до вікна палати, Гайдук, лякаючи й радуючи професора Поліщука, виписався з госпіталю. Він стрімко одужував, примушуючи професора думати про неймовірний медичний феномен, а скоріше про чудо — з тих, що описані в Євангеліях, — але раціональний розум Єфрема Миколайовича не міг змиритися з думкою про диво: якби йшлося не про суворого генерала Гайдука, а про звичайного пацієнта, Поліщук перетворив би його на пересувний експонат медичних конференцій, на доказ того, що навіть безнадійні випадки піддаються зціленню при інтенсивному лікуванні, при раціонально обраній стратегії застосування стовбурових клітин, вилучених з нервової тканини кролячого ембріона.

Гайдук, прийшовши до тями, здивував Поліщука тим, що не розпитував ні про перебіг лікування, ні про перспективи відновлення здоров'я у майбутньому, а попросив начальника охорони госпіталя скласти список усіх, хто відвідував його, коли він перебував у комі: всіх без винятку — як хірургів і медперсонал, так і співробітників РОК. Уважно вивчивши список, він мовчки віддав його назад.

У спеціальних протезних майстернях на Подолі Гайдукові виготовили пластиковий корсет, який хоч трохи полегшував болі у спині й надавав генералу штучної виправки прусського офіцера. Оля подарувала чоловікові карпатський топірець з гарним різьбленням — замість інвалідського ціпка.

Одним з перших документів, що їх прочитав Гайдук, став детальний звіт Палія про перебіг операції «Черепаха»: було похвилинно розписано хід бою навколо шотландського замку Крейди. Смертельною помилкою, якщо не злочином, спеціального агента DEA Мартінеса називалося те, що він прикрив куленепробивним жилетом І. О. Крейду, а не генерала Гайдука. Мартінес, який не зумів завести двигун «Роллс–Ройса» й вихопився з кабіни, був убитий пострілами того ж снайпера, що поранив Гайдука. Крейда зі своїм племінником і кількома охоронцями встиг відлетіти на власній «черепасі» у напрямку Керчі за кілька хвилин до початку штурму шотландського замку. Крук був схоплений бійцями РОК і, визнавши, що виконував прямі вказівки Богошитської, через три дні повішений на Майдані.

У звіті підкреслювалася особлива роль майора медичної служби Якова Гальперина, який перший надав тяжко пораненому генералу необхідну допомогу, а головне — організував на місці пряме переливання своєї крові Гайдуку, чим урятував його від негайної смерті від крововтрати.

Гайдук ніяк не прокоментував звіт. Він подякував Палієві й усім, хто взяв участь в операції, та жодним словом не прохопився, що тільки через безлад, який панував серед тих, хто штурмував замок того дня, стала можливою втеча колишнього генерального прокуратора України.

Єдине, що спитав: чи дзвонив хтось того дня на телефон 0777? Так, хтось дзвонив, але відповідальний черговий майор Степанов, який знав три слова по–російськи, одне — по–українськи і геть не розумів англійської, нічого й нікому не доповів. П'ятий закон Гайдука: бовдури трапляються всюди, навіть у військовій розвідці.

Як приїхав додому, Оля виставила червоний борщ, ковбасу–кров'янку зі смаженою цибулею та пишну великодню паску — солодкий тістяний гриб, шляпка якого була вкрита білою цукровою глазур'ю, прикрашеною дрібними цукатами, що складали темно–червоні літери ХВ — Христос Воскрес. Трохи нижче Оля виклала зеленими цукатами ГВ — Гайдук воскрес.

Гайдук мовчки сів за стіл, уважно вивчаючи святкові страви. Взяв лівою рукою червону крашанку. Оля підняла фіолетову. Відкопиливши губку, вона щосили вдарила крашанку Гайдука, але програла, що її дуже засмутило. Дивлячись на роздроблений кінчик своєї крашанки, вона зітхнула:

— Але ви й твердий, пане генерале.

— Я тебе дуже люблю, — простягнув він їй червону крашанку — Ти найдорожча, найрідніша. Бери, ти повинна вигравати. Ця крашанка з каменю.

— Як вам не соромно! — спалахнула Оля. — Ми так не домовлялись. Ви крутій.

Але переконавшись, що крашанка справжня, засміялася.

— Якби ви знали, як я вас люблю…

Помовчавши, вона спитала:

— Вам коли–небудь сняться сни?

— Сняться. Колись снилося, як я літаю. Тому і придумав собі псевдонім «Ікар». А тепер… в одному зі снів мені було заборонено літати. Завдяки цьому я тут, з тобою. Коли–небудь розповім.

Гайдук з'їв трохи борщу, скуштував паску, похваливши Олю, й повернувся до письмового столу: ввімкнув комп'ютер, в якому нагромадилися таємні повідомлення, й почав їх читати, виділяючи червоним шрифтом головне, те, що привернуло його увагу.

Знову як і після першої своєї смерті у скирті поблизу Спасо–Дніп–ровського братства, Гайдук відчув: щось зламалося в ньому, щось відійшло як непотрібне і зайве — згадав, як був у Вероні новорічної ночі і як італійці викидали старі меблі на вулицю, бажаючи очиститись, позбутись усього старого непотребу. Але що в ньому залишилося? Відповіді ще не було. Хоча дуже швидко він зрозумів, що сенс життя зводиться до двох болючих питань:

— як врятувати Олю і майбутнього сина від смерті, від замахів, від великого полювання на Гайдука та його сім'ю?

— як виграти битву за Україну, за її землю і хліб, що становило суть Великої Гри у післявибуховий і післятемрявний період?

Все інше — велике й дрібне, події і спогади минулого, його захоплення і пристрасті, ілюзії й