Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Сьогодні вийшов «Міленіум», — сказала Моніка Фігуерола.

Едклінт утупив у неї пильний погляд.

— Ні слова про Залаченка, — повідомила вона.

— Значить, у нас, очевидно, є ще місяць до наступного числа. Приємна новина. Нам треба братися за Блумквіста. Він посеред усієї цієї каші немов ручна граната з висмикнутою чекою.

Розділ17

Середа, 1 червня

Завертаючи на останній марш сходів, що вели до його мансарди на Бельмансґатан, 1, Мікаель Блумквіст аж ніяк не чекав там когось зустріти. Була сьома година вечора. Побачивши блондинку з коротким кучерявим волоссям, що сиділа на верхній сходинці, він різко зупинився. За паспортною фотографією, роздобутою Лоттою Карім, він одразу пізнав у блондинці Моніку Фігуеролу з ДПУ/Без.

— Доброго вечора, Блумквісте, — весело привіталася вона, закриваючи книжку, яку читала.

Глянувши скоса на обкладинку, Мікаель зауважив, що книжка про античне сприйняття бога, до того ж англійською мовою. Він підвів погляд і звернув його на неждану відвідувачку. Та встала. На ній було літнє плаття з короткими рукавами, а на перилах висіла цегельного кольору шкіряна куртка.

— Нам треба з вами поговорити, — сказала вона.

Мікаель Блумквіст став її розглядати. Висока, вища за нього, правда, враження ще посилювалося тим, що він стояв на дві сходинки нижче. Окинувши поглядом спочатку її руки, потім ноги, він відзначив, що м’язи у неї розвинені значно краще, ніж у нього.

— Ви кілька годин на тиждень проводите в спортзалі, — сказав він.

Вона усміхнулася і дістала посвідчення.

— Мене звуть…

— Вас звуть Моніка Фігуерола, ви шістдесят дев’ятого року народження і мешкаєте на Понтоньєрґатан на Кунгсхольмені. Ви родом з Бурленґе, але працювали у поліції в Упсалі. І вже три роки служите в ДПУ/Без, у відділі з охорони конституції. Ви захоплено займаєтеся спортом, колись входили до спортивної еліти і мало не потрапили до шведської олімпійської збірної. Що вам від мене треба?

Вона здивувалася, але кивнула і швидко опанувала себе.

— Як добре, — сказала вона з полегкістю в голосі. — Отже, вам відомо, хто я і що мене не слід боятися.

— Не слід?

— Декому необхідно поговорити з вами в спокійній обстановці. Оскільки ваша квартира і мобільний телефон, схоже, прослуховуються, а є причини зустріч не афішувати, мене послали, щоб вас запросити.

— З якої радості я повинен кудись їхати з людиною, що працює в СЕПО?

Вона трохи подумала.

— Ну… ви можете відгукнутися на люб’язне особисте запрошення або, якщо вас це більше влаштовує, я можу накласти на вас кайданки і забрати з собою.

Вона мило усміхнулася. Мікаель Блумквіст усміхнувся у відповідь.

— Послухайте, Блумквісте… я розумію, що у вас немає особливих підстав довіряти кому-небудь із ДПУ/Без. Але річ у тім, що не всі, хто там працює, ваші вороги, а в мого начальства є досить вагомі причини хотіти з вами поговорити.

Він вичікував.

— То як вам більше хочеться? У кайданках чи доброхіть?

— Цього року поліція вже одного разу надівала мені наручники і тим самим вичерпала квоту. Куди поїдемо?

Моніка Фігуерола приїхала новеньким «Саабе 9–5» і припаркувалася за рогом, у провулку Прюссґренд. Коли вони сіли в машину, вона відкрила мобільний телефон і натиснула клавішу швидкого набору.

— Ми будемо за п’ятнадцять хвилин, — сказала вона.

Звелівши Мікаелю пристебнути ремінь безпеки, вона поїхала через Шлюз у бік району Естермальм і зупинилася на вулиці, що перетинала Артилеріґатан. Потім обернулася до Мікаеля і секунду сиділа нерухомо, дивлячись на нього.

— Блумквісте… я підвезла вас просто з люб’язності. Ви нічим не ризикуєте.

Мікаель нічого не відповів, вважаючи за краще почекати з оцінкою ситуації, поки не зрозуміє, про що йдеться. Вона набрала код парадного, після чого вони піднялися ліфтом на четвертий поверх, до квартири, на якій значилося прізвище Мартінссон.

— Ми просто позичили цю квартиру для сьогоднішньої зустрічі, — пояснила вона, відчиняючи двері. — Праворуч, до вітальні.

Першим Мікаель побачив Торстена Едклінта, що було недивним, позаяк Служба безпеки найбезпосереднішим чином замішана в розвитку подій, а Едклінт був начальником Моніки Фігуероли. Те, що начальник відділу з охорони конституції завдав собі клопоту його сюди доправити, свідчило про те, що хтось очевидно затурбувався.

Потім він помітив біля вікна ще одну людину, що обернулася до нього, і, побачивши цю особу, Мікаель здивувався. Міністр юстиції. Потім до нього донісся якийсь звук справа, і Мікаель побачив, що з крісла піднімається чоловік з до щему знайомим обличчям. І на те, що Моніка Фігуерола привезе його на конспіративну вечірню зустріч з прем’єр-міністром, він аж ніяк не розраховував.

— Доброго вечора, пане Блумквіст, — привітався прем’єр-міністр. — Даруйте, що ми запросили вас на цю зустріч, не попередивши про неї завчасно, але ми обговорили ситуацію і зійшлися на тому, що нам необхідно з вами поговорити. Можу я запропонувати вам каву або що-небудь з напоїв?

Мікаель роззирнувся і побачив обідній стіл з темного дерева, заставлений склянками, чашками з-під кави і залишками бутербродів. Мабуть, вони сидять тут уже кілька годин.

— Мінеральну воду, — сказав він.

Моніка Фігуерола налила йому води. Всі розсілися на диванах і кріслах, а вона лишилася десь на задньому плані.

— Він упізнав мене, знав, як мене звуть, де я живу, де працюю і навіть що захоплююся спортом, — сказала Моніка Фігуерола.

Прем’єр-міністр квапливо поглянув на Торстена Едклінта, а потім подивився на Мікаеля Блумквіста. Мікаель раптом зрозумів, що у нього сильна вихідна позиція. Прем’єр-міністрові від нього очевидно щось потрібно, але він, швидше за все, уявлення не має про те, що Мікаелю Блумквісту відомо, а що ні.

— Просто намагаюся стежити за дійовими особами цієї каші, — невимушено сказав Мікаель.

Дідько, іще й блефувати з прем’єр-міністром.

— А звідки ви дізналися ім’я Моніки Фігуероли? — поцікавився Едклінт.

Мікаель скоса глянув на начальника відділу охорони конституції. Він гадки не мав, що спонукало прем’єр-міністра влаштувати з ним таємну зустріч на найнятій квартирі, але відчув приплив натхнення. Вимальовувалося не так уже й багато варіантів розвитку подій. Запустив машину Драґан Арманський, повідомивши інформацію якійсь довіреній особі, а нею, напевно, виявився Едклінт або хтось із його найближчого оточення. І Мікаель ризикнув.

— З вами розмовляв один наш спільний знайомий, — сказав він Едклінту. — Ви доручили Фігуеролі з’ясувати, що відбувається, а вона виявила, що кілька активістів СЕПО займаються незаконним прослуховуванням, залізають до мене в квартиру і так далі. Отже, ви переконалися в існуванні «Клубу Залаченка». Ви так захвилювалися, що відчули необхідність дати справі хід, але деякий час ще сиділи у себе в кабінеті, не знаючи, до кого вам слід звертатися. Потім звернулися до міністра юстиції, а той