Читати книгу - "Все буде добре"

– Усе добре? – запитав Антон, цілуючи дружину в щічку та запускаючи п’ятірню у волосся сина. Юрчик зціпив зуби і пообіцяв собі, що, як виросте, – точно поголить голову, як батько Тараса.

– Так, – відповіла Катерина. – Я поговорила щодо пам’ятника – вони зроблять усе самі. Але на кілька днів доведеться залишитись у селі.

– Супер! – вигукнув Юрчик. Його ідея з пошуком найстарішого склепу ставала реальною. – Мамо, мамо, там Іванка йде. Можна я до неї?

– Можна. Тільки довго не гуляйте.

Катерина тільки розтиснула пальці, як хлопець чкурнув на площу перед цвинтарем. Підскочив до рудої дівчинки в яскравому платтячку та легенько смикнув її за косичку. Та обернулась і побігла за ним, весело обіцяючи страшної кари. Її старша сестра похитала головою та повернула у бік дому, залишивши дітей гасати площею.

Мати Катерини померла минулого року. Її поховали сусіди. Донька повернулась в Україну кілька місяців потому. Вирішила навідати матусю… А вже не було кого. На Троїцьку батьківську суботу Катерина з Антоном і сином Юрчиком приїхали в Бистрицю. Під осудливі погляди, під злий шепіт. Ковтаючи сльози й тамуючи образу, жінка йшла з високо піднятою головою, відчуваючи себе чужою в колись такому рідному місці. Подружжя поселилося в Антонових батьків, оскільки в будинку матері вже хтось жив. Чи то далекі родичі, чи то прудкі сусіди – Катерині було байдуже. Вона не планувала тут залишатись надовго. Владнати справи з пам’ятником, попрощатись із мамою – і назад, у кам’яні тенета Амстердама. З цією країною було пов’язано надто багато поганих спогадів. З тією ж – лише хороші.

– Може, залишимось тут надовше? – озвався раптом Антон.

Катерина здивовано подивилась на чоловіка.

– Чого б це?

– Сама подивись, – кивнув він, усміхаючись.

До Іванки та Юрчика підбіг Тарас – місцевий розбишака. Хлопці ледь не побились при першій зустрічі, та не встигла Катерина озирнутись, як вони вже разом весело проводили час. За ним до гурту підійшла Ангеліна – світловолосе янголятко, що більше часу проводило у своєму телефоні, ніж у реальному світі. Але батько нікуди не відпускав її без брата, тому дівчинка мала всюди хвостиком ходити за Тарасом.

Люди виходили з кладовища зі сльозами, з розмовами, зі своїми планами та сподіваннями, рікою омиваючи четвірку дітей, що весело про щось розмовляли. І Юрчик природно вписувався в цю компанію.

– Давай дійсно залишимось тут ще на кілька днів. Малому буде корисно провести час з однолітками, – Антон м’яко обійняв дружину за стан. Він завжди так робив, коли хотів переконати її у своїй точці зору. – Та й, зрештою, куди нам поспішати? Можемо провести літо тут, у Бистриці.

Жінка вагалася:

– Ти дійсно думаєш, що це хороша ідея?

– Так, – Антон сліпуче усміхнувся. – Я думаю, що все буде добре.

Звичні слова боляче різонули вуха. Катерина прикусила губу та перевела погляд на дитячу компанію. Вона зробить усе, щоб її дитина отримала лише найкраще: найкращі емоції, найкращі спогади, найкращих друзів. Навіть якщо це піде наперекір її гордості чи комфорту.

– Добре, – жінка пригорнулась до чоловіка. – Давай дійсно побудемо тут іще трохи.

Зрештою, Антон має рацію. Для Юрчика це літо стане незабутнім. Час навчитися не перекладати на сина власні страхи. Його історія точно закінчиться добре.

Металева сітка для огородження територій.

Нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, що з’єднує жиле приміщення з ґанком, рундуком, верандою або ділить будинок, хату на дві половини.

Піч.

Органічний дисоціативний розлад характеризується тимчасовим, частковим чи повним порушенням нормально інтегрованих функцій пам’яті, усвідомлення істинності свого «Я» і безпосередніх відчуттів моторної поведінки, у результаті якого певна частина цих функцій втрачається.

Клейонка.

Огорожа.

Потічок, потічок з яром.

Абрикоси.