Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

5. Мінімальний розмір статутного капіталу товариства Цивільним і Господарським кодексами [42] не встановлюється. Але стосовно окремих видів товариств передбачається встановлення його спеціальним законом (ч. 1 ст. 144; ч. 1 ст. 155 ЦК). Окремими законами передбачаються більш високі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу товариства (ст. 31 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]; ст. 30 Закону «Про страхування» [180]; Законом «Про цінні папери і фондову біржу» [221]).

6. Частина 4 ст. 87 ГК повторює положення ст. 14 Закону «Про господарські товариства» [53] стосовно резервного (страхового) фонду. Але ж достатньо розгорнені правила щодо цього та механізм контролю встановлюються лише стосовно господарських товариств, що займаються окремими видами діяльності (ст. 36 Закону «Про банки і банківську діяльність»; ст. 30 Закону «Про страхування»).

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Перелік прав учасників господарського товариства, що наводиться у ст. 116 ЦК, не є вичерпним. Законом і установчими документами можуть передбачатись і інші права. Зокрема, на думку авторів, Конституції і законам України не буде суперечити встановлення установчими документами переважного права учасників (крім учасників акціонерних товариств) на отримання роботи в товаристві, переліку посад, які можуть обіймати виключно учасники товариства.

2. Визнається право учасників брати участь в управлінні товариством «крім випадків, встановлених законом». Винятком із наведеного загального правила є ч. 2 ст. 136 ЦК, яка позбавляє вкладників командитних товариств не тільки участі в управлінні діяльністю командитного товариства, але й є проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Неможливість заперечувати не зачіпає можливості захисту вкладниками своїх прав, передбачених ст. 137 ЦК та засновницькими документами, в порядку, встановленому для захисту цивільного права.

3. Порядок участі в управлінні товариством відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦК і ч. 1 ст. 88 ГК визначається установчими документами, крім випадків, встановлених законом.

4. Із п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК слід зробити наступні висновки:

1) за наявності юридичного факту, що визначає розмір дивідендів, належних учаснику, останній повинен визнаватися кредитором товариства, що має право на задоволення своєї вимоги в черговості, що встановлена ст. 112 ЦК і ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134];

2) оскільки закон не визнає права учасника на повернення йому вкладу до статутного (складеного) капіталу товариства (навпаки, зазначається на те, що учасник несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свого вкладу), у цій частині він не може бути визнаний кредитором товариства при його ліквідації, в тому числі і в порядку банкрутства, але за наявності майна після розрахунків з кредиторами він може отримати грошові суми чи відповідну кількість майна.

5. Право вийти із товариства реалізується шляхом волевиявлення. Форма такого волевиявлення спеціальними правилами закону не встановлена. Відповідно до ст. 208 ЦК зазвичай вона має бути письмовою. Друга вимога до форми волевиявлення полягає в тому, що вона повинна відкривати можливості для реєстрації змін в установчих документах господарського товариства без участі особи, яка виявила волю на вихід із товариства. Реєстрація змін відбувається за умови надання, зокрема, документів, що передбачені ч. 3 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]. Звідси можна зробити такі висновки:

1) юридична особа подає заяву про вихід із товариства з доданням належно оформленого рішення про вихід зі складу засновників (учасників);

2) фізична особа подає нотаріально посвідчену заяву про вихід (якщо ж заява не буде нотаріально посвідчена, відповідно до п. 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [359] неможливо буде подати нотаріально посвідчену копію заяви про вихід для реєстрації змін в установчих документах);

3) у разі укладення договору про передання права засновника (учасника) іншій особі слід подати нотаріально посвідчений договір.

Зі спливом встановленого строку після подання заяви (іншого документа, яким виявляється воля на вихід) (ст. 126, 148 ГК) учасник вважається таким, що втратив право на участь у товаристві.

6. Питання про можливість відкликання учасником господарського товариства заяви про вихід із товариства вирішується на підставі ст. 214 ЦК, оскільки така заява є одностороннім правочином. Зазначена заява разом