Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Гавер зник! — вигукнув парубок, і раптом вкляк від подиву, побачивши Рамира. — Ще один?

— Так, маємо вже другого прибульця за день, — занепокоєний Михайло звівся зі стільця. — То де ж подівся Гавер? У анклаві ніхто не може зникнути.

— Він на моїх очах вистрибнув на скелю біля причалу, — далі говорив парубок, не зводячи погляду з Рамира. — Там вона таким карнизом нависає над водою, то Гавер на тому карнизі просто мов у повітрі розчинився. Щойно стояв — і раптом пропав. Лише якесь сіро-сріблясте марево на тому місці заклубочилося. Однак коли я видерся на карниз, там вже геть нічого не було — самий пташиний послід. Де той пес міг подітися, уяви не маю.

— Що скажеш, Лахудрику? — запитав Михайло в домовика.

— У потойбічні жодних збурень — все спокійно, — відповів Лахудрик. — Утім, стривайте, — домовик надовго замовк, а тоді занепокоєно мовив: — Дуже хочу помилятися, але схоже, щось таки відбувається зі стінами анклаву.

— Здається, я здогадуюся, — ще дужче занепокоївся Михайло. — Множинні перфорації?!

— Схоже на те, — погодився магістр езотерики.

— Гадаєте, Гавер виліз з анклаву крізь нору перфорації? — Ілько поглянув на Михайла.

— Ходімо поглянемо, — відповів отаман.

— Можна й мені з вами? — попросив Рамир, який мало що міг зрозуміти з цієї розмови.

— Ходімо, — Михайло першим вийшов з кабінету.

До Старомлину Кинаву повернутися не судилося. У штабі прикордонної служби старший з офіцерів відразу залишив утікача під опікою молодшого, а сам, пославшись на законний вихідний, пішов його догулювати. Двоє оперативників з великим, але мовчазним подивом оглянули вміст Кинавового наплічника, а тоді лишили парубка наодинці з холоднооким офіцером. Він назвав себе: старший лейтенант Дойр Брет.

— Гадаю, Кинаве, — почав він допит, — у нас із вами попереду тривала й цікава розмова. Спочатку поясніть походження перлів. Не треба бути експертом, щоб збагнути, що кожна з цих перлин унікальна і коштує, як увесь Старомлин.

— Якщо перли не належать до заборонених речей, чи мушу я щось пояснювати стосовно них? — знизав плечима Кинав.

— Судячи з того, як добре Ви орієнтуєтесь у ситуації, можна припустити, що Вас ретельно готували до проникнення у Конфедерацію.

— Натякаєте, що є підстави припускати, що мене заслано до Конфедерації як шпигуна-нелегала? Ліпше натякніть, чи мають біженці право на адвоката.

— Я ж кажу, що Вас добре підготували, — зробив «комплімент» холодноокий.

— Життя трохи навчило, пане офіцере.

— Та скільки Ви там прожили? Отже, на питання про те, звідки Ви взяли коштовності, відповідати відмовляєтесь. Так, Кинаве, і занотуємо до протоколу. Про те, звідки у вас ціла пачка ланодських грошей, яких у Республіці навіть бути не може у приватному володінні, я вже й не питаю. Наразі. Тепер назвіть причини Вашої втечі.

— Незгода з політичним режимом, утиски прав і свобод...

— Бла-бла-бла. Ви занадто молоді, щоб говорити такими правильними конструктами. Очевидно, що Вас навчали...

— Скажіть, нарешті, пане офіцере, якщо можна Вас так називати, чи маю я таки право на адвоката?

— Можете називати мене Дойром. Щодо адвоката, то Ви не повірите, але не маєте, бо Вас ні у чому злочинному не підозрюють. Це звичайний законний допит втікача. І я зобов'язаний поставити Вам питання про походження речей, які мають ознаки унікальності, а тому можуть бути, наприклад, викраденими та перебувати у континентальному розшуку. Ваша відмова від пояснень дасть мені законну підставу затримати Вас до з'ясування обставин. Для цього я маю досить повноважень.

— Я так розумію, що направду Ви, Дойре, від самого моменту нашого знайомства у Старомлині були керівником цієї операції.

— Радий, що Ви такий кмітливий. Однак повернімося до того, звідки у Вас перли. Попереджаю, — далі говорив допитувач, — що варіант відповіді «ішов — знайшов» не канає.

— Жаргоном бавитеся, Дойре? Ну, тоді слухайте уважно...

Нод запитав у заклопотаного сервіруванням обіднього столу Планса, де барон. Камердинер відповів, що «їх гоноровість трохи нездужають, але наказали подавати обід за півгодини». Споглядаючи за плавними та вправними рухами Планса, Нод упіймав себе на неприємній думці, що камердинер, якби захотів, міг би отруїти їх із Самусом безліч разів. Утім, шпигун, вочевидь, мав інше завдання. До часу. Подумки дорікнувши собі за параноїдальні настрої, Нод вже розвернувся, щоб іти шукати добропорядного Бобошка, коли раптом Планс сам звернувся до нього:

— Пане Ноде, пан барон сказав мені, що у нас гостює одна дама зі своїм другом, — заговорив камердинер як завжди чемним і чітким тоном.

— Я знаю, — Нод узявся за ручку дверей.

— Чи не через неї маєток охороняють люди пана Бобошка?

— Звідки Вам, Плансе, відомо, що це його люди?

— Пан Пилип сказав, — камердинер заходився протирати склянки. — Ранком, коли я повертався до маєтку, на ганку мене зупинили охоронці. Пан Пилип саме вийшов на ганок, щоб наказати їм пропустити мене.

— Якщо Вам так це цікаво, то запитайте у Самуса! — грубувато відповів Нод.

— Я до того, — далі говорив камердинер трохи зухвалішим, ніж зазвичай дозволяв собі, тоном, — що у місті якось неспокійно. Тому я й подумав, що пан Бобошко вживає превентивних заходів безпеки.

— А що такого відбувається у місті? — нашорошився Нод.

— На вулицях побільшало поліцейських патрулів. До урядового кварталу не пускають перехожих. А ще кажуть, що королева залишила столицю...

— Думаю, з нашим гостями це не пов'язано! — обірвав камердинера Нод і вийшов з їдальні.

У кабінеті Самуса він застав лише заклопотаного Пилипа та високого чоловіка у довгому плащі — командира загону охоронців, як з'ясувалося. Добропорядний дозволив командиру продовжувати доповідь у присутності Нода, і той розповів, що у провулку Сапукарів уже побувала поліція. Вона цікавилася не лише синами пані Дольси, але й тим, чи не бачили там жінки, дуже схожої за описом на Загру. Командир також підтвердив, що у місті посилено заходи безпеки. За його словами, посольство Імперії поширило чутку про таємне прибуття до столиці мало не самого межиморського прем'єра. На це добропорядний пробурчав, що такі візити за жодних обставин не відбуваються без формального запрошення. Крім того, він у будь-якому разі знав би про заходи безпеки, які неодмінно передували б такому візиту, якби він справді мав місце. Тут до кабінету раптом завалився трохи скуйовджений Самус.