Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Те, що поліція водночас цікавиться як замахом, так і місцем перебування Загри, — сказав добропорядний, коли командир щільно причинив за собою двері, — свідчить про те, що я недооцінив, наскільки глибокі корені пустила секта. Нічого хорошого я від цього не чекаю.

— Як і від чуток про візит прем'єр-міністра Імперії, — додав Нод.

— Проте Загру тепер буде легше схилити до співпраці, — знайшов позитив Самус.

— От лише у чому нам із нею співпрацювати, власне? — знизав плечима детектив.

— Щонайменше, вона досі не повідомила, для чого верховні ратхари усі разом приїхали до столиці Ланоду, — Нод аж здивувався, що добропорядному не спала на думку така очевидна мета.

— Мені подобається твоє державницьке мислення, — похвалив герцога барон, намагаючись потамувати похмілля склянкою води. — Може, ти у своєму гуманізмі зайшов би так далеко, що замовив би Плансу пляшку білого на аперитив до обіду?

— До речі, про Планса... — Бобошко поспішив відволікти увагу Самуса від ідеї випити вина, але тут на порозі кабінету з'явився сам шпигун-камердинер із повідомлення, що обід подано. Тож Самус сам наказав йому подати аперитив та пішов запросити до столу Загру.

Коли всі зійшлися у їдальні, Пилип заявив Плансу, що сам впорається на роздачі страв. Камердинер, наливши баронові білого сухого, мусив піти. Щойно за ним зачинилися двері, Пилип повідомив Загрі, що її одновірці вже задіяли королівську поліцію для того, щоб не дати їй втекти. Жінка й сама, вочевидь, добре розуміла своє становище, тому ще до того, як добропорядний розклав на тарілки оленину з печерицями, погодилася розповісти про інтереси секти у Ланоді.

— Ресурси єдиного континенту, що лишився на Деолі, вичерпуються, — почала вона здалеку, — а кількість людей на планеті, навпаки, зростає, бо кращими стають харчування і медицина. Надто великими темпами зростає поголів'я молоді віком до тридцяти років. — Загра кинула погляд на Нода. — Чим більше у світі молодих чоловіків, тим більшою є вірогідність великої війни.

— Чого б це? — поцікавився Самус.

— Соціальна агресія, пане бароне, — з помітним апломбом відповіла професорка. — Цим терміном наші вчені-суспільствознавці пояснюють типи поведінки молодих людей, які прагнуть інакшого життя, ніж можуть собі забезпечити у своєму суспільному прошарку. Не бажають вони, як їх батьки, усе життя гарувати біля верстата або впадати на фермах біля худоби чи у полі. Їм, бачте-но, соціальну перспективу подай. А де ту перспективу узяти, коли панівним прошаркам самим розкошів не вистачає? Той, хто поміж бідноти розумніший, здобуває освіту, аби якось вибитися у люди, проте більшість збиваються у банди. І добре, коли ті банди є просто кримінальними — тоді їх легко можна пересадити чи знищити. А що робити, коли маємо справу із бандам ідейними? Лідери таких угруповань свою жагу влади і грошей маскують прагненнями до соціальної перебудови суспільства. Вчені з Імператорської Академії наук створили математичну модель, яка показує пряму залежність наближення часу суспільного зламу від зростання кількості парубків у суспільстві.

— А війна — це неминучий наступний етап за суспільним зламом? — подав свій здогад Нод.

— Ну, так! — підтримав його добропорядний. — Імперія — найрозвинутіша у військово-інженерному і промисловому плані країна. Там найбільше зростання кількості неприкаяної молоді, отже, їй першій загрожує той злам та встановлення диктатури колишніх мешканців бідняцьких кварталів та сіл. Диктатура, не маючи ресурсів задовольнити справедливістю усіх, нападе на сусідів... Утім, гадаю, мадам, що вашу секту створено, так би мовити, навипередки — щоб заздалегідь перехоплювати потенційних революціонерів, забиваючи їм баки екзотичним вченням про Ратха.

— Віддаю належне Вашій кмітливості, — вперше посміхнулася сектантка. Однак це лише одна з причин, чому серед представників вищої влади Імперії знайшлися ті, хто згодився прикрити нас від поліції та інших неприємностей.

— Секта виявилася потужним політичним інструментом! — Нод знову випередив Загру своєю здогадкою. — Цей інструмент можна застосовувати як у самій Імперії, так і в інших країнах. От ви й прибули до Ланоду!

— Так усе ж із якою метою? — подав голос досі ще не зібраний Самус.

— Припускаю, що як один із загонів підтримки зазіхань принца Ліруда на трон Ланоду, — відповів Пилип замість Загри. — Адже у Королівстві вже теж чимало безперспективної молоді. От вам і нові сектанти — ціла армія. З цього плацдарму можна перебирати контроль над ресурсами Гирлону та Конфедерації, тоді — Республіки, а Султанат впаде сам...

— А ще, пані Загра, Ви якось, ще у Імперії, — і собі припустив Нод, — почули, що генератор сакральності Ланодського престолу — то не така вже й легенда. Це явище Ви як справжній вчений теж відразу сприйняли за вельми значний ресурс. У Ваших очах генератор певною мірою заступив ту первинну мету, яку Вам ставила спецслужба Імперії в інтересах Ліруда. Однак двоє Ваших колег-верховних адептів невчасно здогадалися, що Ви становите загрозу для них, тому вирішили використати моє вбивство у багатоцільовій грі. У цьому в них знайшлися помічники серед ланодських політиків.

— Ваша версія, пане Ноде, виглядає досить стрункою і у загальних рисах відповідає дійсності, — академічно погодилася Загра. — Однак Вам відомо, що у дослідженні генератора я не вельми просунулася. Припускаю, що на його роботу якось впливає одна субстанція. Колись давно у своїй науковій статті я дала їй назву «сірина». Дослідивши історичні джерела, я віднайшла певні згадки про цю субстанцію. Її прояви, я майже певна, пов'язані з періодичними відвідинами Деоли отим циклічним небесним тілом, яке нещодавно прилітало знову. Гадаю, що енергетика престолу (чи генератор поля сакральності, коли завгодно) може мати стосунок до відвідин того метеориту. Сірина — це щось фундаментальне у всій світобудові, — з помітним натхненням промовляла професорка. — На жаль, наша Академія наук відмовилася фінансувати мої дослідження, а от ратхари ними вельми зацікавилися...

Загра не встигла завершити, бо у двері постукали. У їдальні з'явився Планс і попросив Самуса до телефону, бо дзвонили з палацу. Повернувшись за кілька хвилин, заклопотаний барон повідомив, що королева з Ідаром уже прибули з Тасаву, перебувають у доброму гуморі, але на цьому телефонна розмова увірвалася. Не працює і друга лінія зв'язку. Тут увійшов командир охоронців і викликав Пилипа на розмову за двері. Детектив повернувся вже одягнений. Нічого не пояснюючи присутнім, він наказав Нодові й Самусу негайно вдягатися та йти за ним,