Читати книгу - "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ось тепер, коли увесь світ ринув йому в душу, у нього з’явилася хоч якась розрадонька! Авжеж, він міг будь-якої хвилі відірватися від рутини, аби хоч в уяві вхопити ковток повітря з великого світу.
Йому досить і цього.
Звичайно, першого дня, надихавшися досхочу, він перебрав міру, очамрів. Ще б пак: перед ним в одну мить пройшов цілий світ! Та мало-помалу він би вгамувався. Він ще відчував легке захмеління від свіжого повітря.
А зовсім оговтавшися, він би пішов вибачитися перед начальником і знову взявся б за свої рахунки. Тільки хай начальник вже не перевантажує його понад силу, як раніше. Хай не забороняє йому час від часу, між двома записами в реєстрі, з’їздити — а чом би й ні? — у Сибір… чи то у ліси Конго.
Одна мить — і вже там, ваша ясновельможність. Тепер, коли пролунав посвист поїзда…
© Український переклад. В. Д. Радчук, 1991.
У тиші
— Ватерлоо! Ватерлоо, святий Боже! Ви сказали «Ватерлоо»!
— Так, синьоре, після Святої Єлени.
— Після? Та що з вами? До чого тут Свята Єлена?
— Ой, вибачте. Острів Ельба.
— Та ні! Облиште острів Ельбу, любий Брею! Ви що ж, гадаєте, на уроці історії можна імпровізувати? Сідайте!
Чезаріно Брей, знічений, сів, і вчитель ще якусь мить дивився на нього невдоволено, коли не роздратовано.
Цього юнака перші два роки так хвалили в ліцеї за послух і старанність, а тепер (себто відтоді, як одягнув на себе форму вихованця Національного коледжу), хоч і слухає уроки уважно, дуже уважно, як зразковий учень, ніяк не може зрозуміти дійсних причин поразки при Ватерлоо!
Що з ним сталося?
Цього не зміг би пояснити й сам Чезаріно. Він годинами читав, чи, точніше, дивився крізь товсті скельця окулярів у відкриту книгу своїми короткозорими очима, але не міг зосередитися, вражений і спантеличений новими, безладними думками. Сталося це з ним не після вступу до коледжу, як гадали вчителі, а трохи раніше. Чезаріно міг навіть сказати, що саме через оці думки та деякі химерні враження він піддався на умовляння матері вступити до коледжу.
Почалося з того, що мати (вона називала його Чезаре, в не Чезаріно) сказала, не дивлячись йому в очі:
— Тобі слід змінити спосіб життя, Чезаре, тобі потрібне товариство друзів-ровесників, потрібен порядок і режим не лише в заняттях, а й у розвагах. Якщо ти не заперечуєш, то тобі ліпше провчитися цей останній рік у коледжі. Хочеш?
Він без зайвих роздумів поспішив відповісти «так»; надто вже його бентежила поведінка матері впродовж останніх місяців.
Єдиний син, він не пам’ятав свого батька, який, певно, помер зовсім молодим, адже мати ще така молода жінка — всього тридцять сім років. А йому вже вісімнадцять, тобто стільки, скільки було його матері, коли вона вийшла заміж.
Чезаре підрахував правильно, але, правду кажучи, коли його мати ще досить молода і вийшла заміж вісімнадцятилітньою, то це анітрохи не означає, що батько помер молодим: могла ж вона вийти заміж і за чоловіка в літах, навіть за старого, чи не так? Але Чезаріно мав убогу фантазію. Ні про це, ні про щось інше він не замислювався.
До того ж у їхньому домі не було жодної батькової фотокартки, жодного сліду його існування: мати ніколи не розповідала про батька, та й Чезаріно ніколи не розпитував. Він тільки й знав, що батька, як і його, звали Чезаре. Та й лише тому, що в шкільному атестаті було написано: «Брей Чезаріно, син покійного Чезаре, народився у Мілані» і т. ін. У Мілані? Так. Але й про своє рідне місто він так само нічого не знав, чи, вірніше, знав, що в Мілані є собор — ото й усе. Міланський собор, галерея Віктора Еммануїла, різдвяні коржики — і більш нічого. Мати, теж міланка, оселилася в Римі відразу ж по смерті чоловіка й народженню сина.
Якби гарненько подумати, то Чезаре міг би сказати, що й про матір свою він знає мало. Вдень він майже ніколи її не бачив. З ранку до другої пополудні вона викладала малювання та гаптування у професійній школі, потім години до шостої-сьомої, а часом і до восьмої вечора ходила по учнях — давала уроки французької мови та музики. Верталась увечері стомлена, але навіть той невеликий проміжок часу, що лишавсь до вечері, поралася по господарству, виконуючи те, чого не змогла впорати служниця, а відразу ж по вечері перевіряла зошити своїх приватних учениць.
Меблі були більш ніж пристойні, житло з усіма вигодами, гарний одяг, на все це потрібна прірва грошей і за все щедро платила матуся працею, але зате яка журба, яка тиша в цьому домі!
Розмірковуючи про це в коледжі, Чезаріно відчував, як у нього щемить серце. Вдома, вернувшись зі школи, він без смаку обідав сам у добре вмебльованій, але майже темній їдальні, притуливши розкриту книжку до карафки на білому квадраті серветки, якою закривали старовинний горіховий стіл. Потім ішов до своєї кімнати й робив уроки, і, нарешті, коли його кликали до вечері, виходив незграбний, пригнічений, похмурий, мружачи за скельцями окулярів короткозорі очі.
За вечерею мати й син майже не розмовляли. Вона розпитувала його про школу, про те, як минув день, часто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання», після закриття браузера.