Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— Вище ніс, побалакають — і заспокояться. Так завжди буває.

— А що хоч обговорюють? — уточнила я, переконавшись, що фейрі повністю зосередилася на стрільбі.

— Ну... — Принцеса загадково посміхнулася. — Дехто каже, що вчора ви з Амадо разом випали у вікно і вирушили літати до світанку. Інші стверджують, що ти теж дракон, тільки маскуєшся. Знайшлися ті, хто бачив, як ти цілувалася з вампіром. Але моя улюблена плітка — на твоє серце, виявляється, навіть Неро претендує.

— Боже, як соромно-то, особливо перед магістром!

— Упевнена, він поставиться до ситуації з розумінням. 

— А ще щось цікаве я пропустила?

— Дрібниці. Невеликий шулерський скандал: поважні гноми віддали перевагу картам, а не танцям, і, схоже, шахраювали за столом усі без винятку. Одна дріада перестаралася з вином і розгубила все листя під час вальсу, довелося ховати бідну діву під плащем, пожертвуваним шанувальником. Утім, і залицяльник, і дріада начебто не в накладі. Едвард учора перетанцював, напевно, з усіма дебютантками, але та сама, з якою він відкривав бал, товстушка Еліс, здається, сподобалася йому по-справжньому. Він навіть на прогулянку вдвох її сьогодні запросив. Боюся, як би дівчину тепер конкурентки не зжерли. Але загалом усе гладко, без бійок і биття посуду. Поки що, — додала вона багатозначно.

— А решта?

— Шлють записочки, подарунки й букети. Лакеї з ніг збилися, тягаючи туди-сюди вазони, а покоївки з ранку спустошують місцеві крамнички з парфумами й прикрасами.

— Дай вгадаю: Гвідо ми тепер побачимо не раніше, ніж через кілька місяців?

— І то не факт, його графік розписаний похвилинно. 

Поки ми розмовляли, Одетта випустила всі стріли, але забирати їх не поспішала. Увагою несподіваної учасниці змагань заволодів один з учорашніх дебютантів, здається, молодший віконт чогось-там з узбережжя. Княжна посміхнулася хлопцеві боязко, але цілком щиро. 

— Я принесу, — запропонувала, розуміючи, що маленький метелик зайнятий важливішими справами.

До слова сказати, стріли лягли акуратною купкою в самий центр, виймати їх довелося обережно, щоб не пошкодити пір'я. Я трохи забарилася: одна зі стріл міцно застрягла в дошці, що закривала задній бік мішені. Посмикала — міцно сидить, треба розхитувати, але незручно однією рукою, зараза. Хотіла покликати Мірабель, але принцесу вже відволікли розмовами. Гаразд, сама впораюся. Я нахилилася і поклала на траву решту стріл, ну не зіпсуються ж вони за хвилинку на вологій землі, вірно? 

Над вухом щось свиснуло. Я підняла очі й з подивом побачила в мішені стрілу з білосніжними пір'їнками, яка ще тремтіла від удару. Рівнесенько там, де секунду тому була моя голова.