Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

до негативних наслідків у майбутньому. Я знаю, до чого зрештою призведе наш сексуальний зв’язок: ще багато років мене мучитимуть докори сумління — можливо, до кінця життя. А я цього не хочу, не кажучи вже про проблеми із законом. Я можу втратити свою ліцензію. Я надто тяжко працював, аби опинитися тут, на цьому місці, я люблю свою роботу і не хочу ризикувати кар’єрою. А вам час поміркувати над тим, навіщо ви вимагаєте це від мене?

— Ви помиляєтеся. Жодних проблем із законом, — заперечила Керол, — бо без позову справа не потрапить до суду, а я ніколи, нізащо так не вчинила б. Я хочу, аби ми стали коханцями. І ніколи не завдам вам шкоди.

— Я знаю, що ви дотримуєтеся такої думки. Зараз. Але щороку до судів надходять сотні позовів і щоразу, без жодних винятків, виявляється, що спочатку пацієнтка міркувала саме так, як і ви. Тож скажу відверто й егоїстично: я дію виключно заради власних інтересів!

Керол не зронила ані слова.

— Гм, ось і все, Каролін. Я висловив свою думку, тож як на мене, все зрозуміло. Ви маєте вирішити… А зараз ідіть додому й поміркуйте над моїми словами. Повірте, коли я кажу, що не допущу фізичної близькості між нами, — це серйозно, тож ви маєте вирішити, чи готові й надалі зі мною співпрацювати.

Вони попрощалися на похмурій ноті. Жодних обіймів. Цього разу Ернест про це абсолютно не шкодував.

У приймальні Керол сіла на диван, аби перевзутися у кросівки. Вона відкрила сумочку й дістала звідти свої нотатки:

Наполягав на тому, щоб я називала його Ернестом… телефонувала додому… каже, що я напрочуд приваблива… сідає поряд на кушетку… заохочує розпитувати про особисте життя… гладить моє волосся, каже, що хотів би бути моїм коханцем, якби ми познайомилися деінде…

Керол згадала про Джесса, який чекатиме на неї біля ресторану «Green’s». Трясця. Вона пошматувала папірці й побігла геть.

  Розділ 25

Візит Маршала до Бета Томаса, приватного детектива, якого порекомендувала йому Керол, розпочався досить-таки обнадійливо. Він дивився на свого співрозмовника: зморшкувате грубе обличчя, пожмаканий одяг, криві зуби, кросівки, кілька зайвих кілограмів і брак фізичної форми — імовірно, результат зловживання алкоголем та малорухомий спосіб життя. Він поводився безцеремонно й досить грубо, а його думки були логічними і чітко впорядкованими. Офіс детектива розташовувався на четвертому поверсі пошарпаної будівлі без ліфта на Філлмор-стрит, що втулилася між продуктовою крамницею та пекарнею. Тут було все необхідне: витерта й продавлена канапа, обтягнута зеленою шкірою, гола дерев’яна підлога й подряпаний дерев’яний стіл: аби він не хитався, під одну з ніжок поклали коробочку сірників.

Маршал побіг сходами вгору з неабияким ентузіазмом — останні кілька днів він був надто знервований, аби грати в баскетбол чи бігати, тож йому вельми бракувало фізичних навантажень. Прямолінійність детектива йому теж імпонувала.

Бет Томас погоджувався з думкою Керол. Вислухавши розповідь Маршала про те, що трапилося (той не приховував свого роздратування з приводу власної недалекоглядності, розмірів втрати та страху публічного розголосу), він сказав:

— Ваш адвокат має рацію. Я працюю з нею вже багато років, і вона рідко помиляється. Цей хлоп — справжній професіонал. Хочете знати, що сподобалося мені найбільше? Оцей момент про бостонського хірурга й прохання допомогти подолати відчуття провини… гой-гой, який потужний прийом! А ще те, як він купив ваше мовчання за три з половиною тисячі доларів, подарувавши «Rolex» — мило, дуже мило! Аматор підсунув би вам підробку. А те, як він відвів вас до клубу «Pacific Union» — краса! Підчепив вас на гачок — і то вмить! А ви дали йому те, чого він так прагнув. Розумний хлопака. Маєте радіти, що не втратили більше. Але погляньмо на те, що в нас є. Пригадуєте якісь імена? Як він на вас вийшов?

— Сказав, що йому порадив звернутися до мене знайомий Адріани, — відповів Маршал. — Імені не назвав.

— Маєте його телефонний номер чи номер його нареченої? З цього й почнемо. Ще мені знадобиться його номер у Цюриху. Щоб отримати телефонну лінію, він мав надати посвідчення особи, тож сьогодні я спробую це відстежити. Але не варто покладати на це великі надії — імовірно, документи теж були фальшивими. Як він пересувався? Ви бачили автівку?

— Я не знаю, як він дістався до мого офісу. Орендоване авто? Таксі? Із «Pacific Union» він пішов до свого готелю пішки, бо той був розташований за кілька кварталів від клубу. Може, варто відстежити факс з Університету Мехіко?

— Малоймовірно, що це допоможе, але я маю з ним ознайомитися — поза сумнівом, він підробив логотип на своєму комп’ютері та надіслав факс сам собі або ж це зробила його дівчина. Я відстежу їхні імена — можливо, вони є в базі NCIC.[29] У мене є знайомий, який за невеликі гроші зможе отримати доступ до їхнього комп’ютера та пошукати необхідну інформацію. Звісно, спробувати варто, але не раджу сподіватися на швидкий результат — імовірно, ваш знайомий користується вигаданими іменами. Можу припустити, що він вдається до подібних махінацій три-чотири рази на рік і, можливо, його жертвами стають виключно психотерапевти. Я ще не чув про такого шахрая, але розпитаю. Або ж він полює на більшу рибу (скажімо, на хірургів), та навіть з такої рибки, як ви, цей хлоп може мати від чотирьохсот до п’ятисот тисяч доларів на рік. Непогано, якщо врахувати, що їх не треба оподатковувати! Авжеж, це справжній ас і він далеко піде! Для початку мені знадобиться чек на п’ятсот доларів.

Маршал виписав йому чек і попросив квитанцію.

— Гаразд, доку, вважайте, ми домовилися. Беруся за справу без жодних зволікань. Чекатиму на вас сьогодні близько п’ятої-шостої вечора — подивимося, що ми маємо.

Увечері Маршал повернувся, аби дізнатися невтішні новини. Адріана отримала телефонний номер, використовуючи вкрадені водійські права та кредитну картку мешканки Арканзасу. Проживаючи в готелі «Fairmont», Пітер платив за все готівкою і подеколи користувався фальшивою кредиткою «American Express». Усі факси відправлялися з місцевого обладнання. Телефонний номер у Цюриху оплачувався з тієї самої «American Express».

— Жодної зачіпки, — мовив Бет. — Анічогісінько. Цей хлопець вислизає, мов вугор, і працює дуже чисто. Він заслуговує на повагу.

— Мені все зрозуміло. Вам подобається, як він працює. Добре, що ви знайшли одне одного, — сказав Маршал. — Але не забувайте, що ваш клієнт — я, і я хочу, аби він сів за ґрати.

— Хочете його впіймати? Є тільки один вихід — звернутися до моїх друзів із відділу боротьби з шахрайством. Я піду до них і за обідом поспілкуюся з моїм знайомим Лу Ломбарді, він мій боржник. Перевіримо подібні афери, до яких залучили інших мозкоправів чи лікарів: багатий і вельми вдячний пацієнт, якому вдалося вилікуватися, бажання віддячити хірургу, якому вдалося зробити диво, «Rolex», іменні лекції, закордонні інвестиції, а також відчуття провини щодо лікарів, яким не вдалося віддячити в минулому. Схема надто ідеальна, аби ніхто не використовував її раніше.

— Робіть усе можливе, щоб дістати цього мерзотника.

— Є одна заковика: ви маєте піти зі мною й написати скаргу у відділі боротьби з шахрайством у Сан-Франциско, адже гроші ви переказували саме звідси, тож це їхня територія. Однак вам доведеться надати свої