Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Приклад з протилежного полюса досвіду представляє щось буттєво конкретне і унікальне, суб’єктивне. Можемо розглянути любов чи дружбу. У перші моменти цієї сильної емоції ми не знаємо, як її класифікувати, особливо, якщо це з нами сталося вперше, тому що ми проживаємо досвід чогось цілком нового й іншого, у нас буквально не вистачає на це слів. (Слова можливі лиш у системі загальносуспільного враження, яке проживають щонайменше двоє членів, при цьому вони з’ясують, що їхнє одиничне враження — подібне, чи має подібні прояви. Слова не виникають для одноразових суб’єктивних досвідів.) Лише згодом ми знаходимо в своєму проживанні елементи, про які ми чули чи читали, і хочемо (чи змушені) узагальнити своє індивідуальне й неповторне враження до рівня терміна, який уже існує і з яким зустрілися й інші члени суспільства. Усі любові й усі дружби — різні й не схожі, суб’єкти, приймачі емоцій, не отримують однакових вражень чи відчуттів (їх не можна порівнювати). Хай там як, якщо люди проживають відчуття, які викликають співпереживання чи розуміння в інших людей, вони здатні знайти абстрактні слова для опису своїх неповторних вражень, які змальовуватимуть дещо подібне. Таким чином суб’єктивна емоція заокруглиться до найближчого вербального загальносуспільного знаменника, загальної емоції. Навіть один захід сонця відрізняється від іншого, всі вони — унікальні, проте ми здатні описати пережите нами одним терміном, який зможе виразити всі заходи сонця, які тільки бачило око людини. Численність події разом з потребою проговорити пережите формує в певних ситуаціях (але не у всіх!) повторюваний досвід, який отримує своє ім’я та стає абстрактним поняттям. Тобто чимось затвердлим, чим можна оперувати. Так відбувається абстрактне (бо йдеться про мову) та об’єктивне заокруглення унікального суб’єктивного пережитого враження. Наша мова — це «лінгвістичне заокруглення» суб’єктивної емоції до найближчого можливого поняття.

Навіть такий емоційний досвід, як любов чи дружба, з часом тверднуть, після багаторазового взаємного підтвердження досвіду вони стають автоматичною частиною нашого життя. Вони застигають до раціональної форми, на яку ми просто розраховуємо. Економіст міг би говорити про інфляцію враження, яке більше не викликає таких самих емоцій, як колись у своєму початковому незайманому вигляді. Місце емоцій посідає раціональна впевненість, на яку ми можемо покластися. Затверділа любов — це не гірше, і не краще, ніж свіжа любов. Вона просто інакша, демонструє свої раціональні характеристики.

Емоція — це молодий досвід, який ще не набув свого раціонального вигляду (це ще попереду). Те щось, що народжується з невідомих вражень та не існує у початковий момент, тому що ми не вміємо знайти для цієї емоції відповідного абстрактного терміна, пізніше стає чимось, що ми можемо класифікувати, описати й чим ми можемо оперувати. З цих вражень потім формується загальноприйнятний (особистістю і суспільством) конструкт світу, мережа, з якої зіткано реальність. З хаосу неназваних окремих вражень народжується порядок, який проявляється у повторюваних характеристиках (які ми називаємо чи вважаємо раціональними).

А що коли розум і почуття мають однакову сутність (праматерію)? Що як вони не походять з двох відмінних сфер, які схрещуються вже тільки в наших думках, і так утворюють реальність? Що коли вони означають лише різні прояви одного й того самого континууму, тієї ж мережі, про яку говорить Геффернанова: «Протиріч між розумом і почуттями на практиці майже не існує; адже в реальному житті ми не висловимо жодного речення, яке міститиме лише оброблену в мозку інформацію й не матиме жодного емоційного забарвлення; за кожною інформацією від мозку ховається якесь відчуття, позиція, оповита позитивними чи негативними почуттями, якісь приховані бажання... У щоденному житті зазвичай одне почуття стоїть супроти іншого, наприклад страх проти співчуття, при цьому страх чи відсутність співчуття наш мозок маскує, пояснює та виправдовує як почуття розумне, правильне й єдино можливе, знаходячи на підтвердження цього свої аргументи»[1010].

Багато хто з мислителів розрізняє емоції стабільні та нестабільні. Стабільні емоції часто бувають такими стабільними, що аж починають вважатися раціональними, і доходить до непорозумінь. Наприклад, економічний інтерес до власної корисності здається нам абсолютно раціональною поведінкою, хоча й ідеться здебільшого лише про стабільну емоцію. Іншими словами, попри те, що Біблія застерігає нас перед любов’ю до грошей, все одно йдеться передусім про любов, тобто емоцію (тим більше емоцію повністю позитивну), та ще й емоцію par excellence (любов!). Звісно, це форма любові, яку ми можемо вважати хибною, спрямовану не туди чи вирвану з людського контексту — однак любов завжди залишиться любов’ю[1011].

Ода помилкам

There is a crack in everything, that’s how the light gets in.

Леонард Коен[1012]

Розум та емоції (старі й нові враження) насправді ж воюють між собою лиш зрідка. До зіткнення доходить лише тоді, коли нові (сконсолідовані, непояснені, не включені в систему) враження зустрічаються зі старими (консолідованими й поясненими). Якщо ж непояснені (субкогнітивні) факти, які складно сприйняти чи помітити, повторюються, тривають у часі, а ми не здатні пояснити їх за допомогою жодної відомої нам системи, може статися дві речі. Або ж наша когнітивна система втисне нові враження (свідомо чи підсвідомо) до лишку інших аномалій[1013], про існування яких (на підсвідомому рівні) ми знаємо, але не маємо бажання, не повинні чи не здатні долучити їх до системи (тобто зайнятися цими девіаціями), або ж дійде до повного придушення на онтологічному рівні, коли ми просто не бачимо, що факти якось «не збігаються». Втім, може бути й третій варіант, коли такі «помилки» розбивають стару систему.

Дрібні помилки (спостереження, що не відповідають узвичаєній системі, чи відхилення від очікуваного) часом мають здатність при-відкрити серпанок недосконалості теорії й повністю її розгромити. Це саме ті «помилки в матриці», які підкажуть нам, що це не правда, а лиш раціональна матриця, матриця всього наукового світогляду. Так, наприклад, сталося наприкінці ХІХ ст., коли вчені, спостерігаючи за орбітою Меркурія, помітили в його русі дрібні відхилення, які спростовували ньютонівські закони. Усе вирішилося в 1915 р. за допомогою загальної теорії відносності Ейнштейна, яка зуміла пояснити ці невеличкі відхилення і згодом повністю замінила систему Ньютона.

Модель — це ніщо інше, ніж історія (або, як стверджує математик та економіст Вайнтрауб, автобіографія)[1014], а в помилках сучасних моделей та абстрактів (які в принципі чудово працюють) ми знаходимо дорогу до історій нових. Лишки, які не підпадають під рівняння діючих теорій, дуже часто ховають у собі ключ до