Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

трипільців та інших землеробів були поширені прикраси. На трипільських статуетках вони передаються техніками графіки, розпису, рельєфу. Це переважно один або декілька разків намиста чи підвісок. Про характер прикрас дають уявлення знайдені в могильниках, скарбах, рідше — на поселеннях. Вони виготовлялися з міді, різних порід каменю (вапняку, геширу, бірюзи, мармуру, сланцю), бурштину, кістки, рогу, зубів тварин, стулок річкових і морських молюсків, фаянсу, глини та становили собою трубчасті й спіральні пронизки, підвіски, обручки, амулети, браслети. Прикраси з бурштину у вигляді намистин, дисків з отвором посередині, намиста з каменю, зубів тварин, кістяні пряжки характерної форми з різьбленим орнаментом були прикметні для населення культури кулястих амфор.

Рис. 133. Жіноча фігурка. Початок пізнього Трипілля (Кошилівці).

Найбільш яскраво естетичні уподобання землеробського населення виявилися у виготовленні й оздобленні кераміки. Різноманітність і витонченість її форм, складність візерунків, виконаних заглибленими лініями, різноманітними штампами, рельєфними наліпами, фарбами, свідчать про неабиякий смак майстрів. Та, мабуть, не тільки для задоволення естетичних потреб слугував орнамент, особливо притаманний посуду припільської культури. У ньому, очевидно, відбилися уявлення про навколишній світ та закодовані міфи про богів та героїв, що дає змогу на основі етнографічних паралелей та індоєвропейської міфології спробувати зрозуміти світогляд трипільців[235].

Ранні землероби повністю залежали від примх природи, що й зумовило обожнювання її сил, намагання всіляко привернути їх на свій бік. Сили природи асоціювалися з міфічними персонажами, котрі виступали у вигляді людей, тварин, птахів. Зображення їх, скульптурні чи мальовані, використовувалися в різних ритуалах або як обереги.

Спостереження за розміщенням орнаментації на посуді трипільців дають можливість припустити, що в їхньому уявленні світ складався з трьох частин. Зверху було верхнє небо (твердь небесна) — скарбниця, де зберігаються небесні води, що дощами проливаються на землю, даючи життя всьому живому. Далі йшли нижнє небо та повітряний простір, де розміщувалися сонце, місяць, зірки. Земля зображувалася тоненькою смужкою. Іноді на ній малювалися крапки, що є, треба гадати, зернами, з яких виростають рослини. Оскільки нижче поверхні землі ніяких зображень немає, уявлень про особливий підземний світ у трипільців не існувало. Свідченням цього може бути і відсутність у них на ранньому, середньому та на початку пізнього етапів звичаю закопувати померлих чи їхні спалені рештки у землю. Останній з’являється лише наприкінці пізнього етапу, коли трипільці почали змішуватися з населенням інших етносів, у яких такі уявлення про підземний світ, мабуть, були.

Рис. 134. Фігурка вагітної жінки. Початок пізнього Трипілля (Софіївка ІІ).

Рис. 135. Чоловіча фігурка. Раннє Трипілля (Лука-Врублевецька).

У населення трипільської та інших землеробських культур був поширений культ родючості, тісно пов’язаний з основними галузями господарства — землеробством і скотарством. У трипільців він асоціювався з образом жінки-матері-прародительниці, що відбилося перш за все у пластиці. На жіночих статуетках підкреслюються насамперед ознаки, що стосуються материнства, родючості: груди, стегна, статеві ознаки. Часто жінку зображують вагітною. Ідея зв’язку жінки із землею втілюється у зображеннях рослин у нижній частині живота. Про використання жіночих фігурок у ритуалах, пов’язаних із родючістю землі, які проводилися під час зимово-весняних свят, свідчать глиняні з домішками зерен злаків та борошна статуетки з Луки Врублевецької. Вважають, що до культу родючості були причетні і нечисленні чоловічі фігурки[236].

Велику роль у релігійних уявленнях трипільців відігравав образ змія-вужа. Він був посередником між небом і землею та пов’язувався з весняним пробудженням землі[237]. Крім того, існував образ змія-дракона, що став уособленням чоловічого начала[238]. В обох випадках змій виступає охоронцем. Його зображення на жіночих статуетках трактуються як символ охорони плода, а на великих посудинах-зерновиках він є охоронцем їхнього вмісту.

Особливе значення в обрядності й міфотворчості землеробів мав образ бика, найважливішої сільськогосподарської тварини. Про це свідчать ^численні скульптурні зображення биків, поховання їхніх черепів у житлах на поселеннях Бернашівка, Сабатинівка II, Лука Врублевецька, рельєфні зображення на посуді. Іноді образ бика пов’язується з образом жінки-матері або виступає символом сонячного божества[239]. Серед інших шанованих трипільцями тварин слід назвати собаку, ведмедя, оленя. У населення культури кулястих амфор такими були свині, ритуальні поховання яких трапляються поряд із культовими похованнями биків[240].

Рис. 136. Ранньотрипільська посудина із зображенням змія (Олександрівка).

Відправлення культів відбувалося здебільшого очевидно, в домашніх святилищах, де будувалися спеціальні вівтарі, або жертовники. Вівтарі хрестовидної або округлої форми знайдені під час розкопок жител на багатьох поселеннях трипільської культури. Відтворюються вони й на моделях жител. Були, мабуть, на поселеннях і будівлі-святилища, споруджені навмисне для відправлення культів великою сім’єю чи громадою. Зразком тут може правити реконструйоване М. Л. Макаревичем святилище за даними розкопок у Сабатинівці II. Це був будинок площею 70 м2 із входом у вигляді вузького коридору. Під протилежною до входу стіною розташовувався прямокутний глинобитний вівтар, на якому містилися 16 сидячих у крісельцях жіночих статуеток. Поряд у кутку стояв масивний глиняний трон із рогатою спинкою, а перед ним — округла купольна піч, біля якої, поряд із посудом, лежали п’ять зернотерок і п’ять статуеток. Судячи з малюнків на посуді, де зображені жінки, котрі, очевидно, танцюють (Бринзени III, Гребені), різні ритуали могли супроводжуватися танцями. Із ритуалами були пов’язані й деякі категорії посуду, зокрема так звані бінок леви дні посудини. К. К. Черниш розглядає їх як своєрідні антропоморфні скульптури, оскільки окремі їхні частини символізують людей з піднятими над головою чашами[241]. Б. О. Рибаков уважає, що біноклевидні посуди використовувалися в масових обрядах “напування землі”. Крім біноклевидних були й інші ритуальні посудини, зокрема чаші на піддонах. У цих чаш піддон складається з двох — чотирьох досить реалістичних або дуже стилізованих жіночих фігур, які, утворюючи коло, піднімають до неба величезну чару. Іноді чару тримає на голові одинока жіноча фігура. Б. О. Рибаков убачає в цих фігурах перших чародійок, котрі звертаються до Великої матері з молінням про воду. Ці чари використовувалися під час весняно-літніх обрядів і пов’язувалися з магією небесної води.

Крім естетичного, велике смислове навантаження несуть форма та орнаментація посуду. У трипільській орнаментації виділяються сюжети, пов’язані з культом родючості, до яких відносяться символи засіяного поля, проростаючого зерна, небесного дощу. Трапляються солярні та місячні знаки, спіраль як символ безперервного руху сонця[242].

Рис. 137. Глиняний вівтарик (Окопи).

Очевидно, складними були у давніх землеробів уявлення про життя і смерть, зафіксовані у поховальних пам’ятках. Мабуть, існувала