BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство 📚 - Українською

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» була написана автором - Колектив авторів, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Наука, Освіта".
Поділитися книгою "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство" в соціальних мережах: 

Видання є першою фундаментальною працею, присвяченою найдавнішому періоду історії України, написаною із залученням найширшого кола археологічних, антропологічних, історичних та етнографічних джерел. У першому томі відтворюються факти та події первісної історії України від появи перших людей на її території до кінця бронзового віку. Окремі розділи дослідження присвячено ранньому та пізньому палеоліту, мезоліту, неоліту, енеоліту та добі бронзи. У кожному з них аналізуються динаміка історично-культурних змін, темпи суспільного прогресу, досягнення та втрати у сфері виробництва й споживання, суспільний устрій і духовна культура, антропологічний склад населення.
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 174
Перейти на сторінку:

Давня історія України

(в трьох томах).

Том 1: Первісне суспільство

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

П. П. Толочко (голова), В. Д. Баран, †С. М. Бібіков, В. М. Зубар, С. Д. Крижицький (заступник голови), O. П. Моця, В. Ю. Мурзін (відповідальний секретар), В. В. Отрощенко, В. Н. Станко, P. В. Терпиловський

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ ТОМУ

В. Н. Станко (відповідальний редактор), С. С. Березанська, В. М. Гладилін, М. І. Гладких, В. В. Отрощенко (відповідальний секретар)

АВТОРИ

С. С. Березанська, В. М. Гладилин, М. I. Гладких, Н. С. Котова, B. О. Круц, C. I. Круц, В. В. Отрощенко, Ю. Я. Рассамакін, В. Н. Станко, П. П. Толочко

Затверджено до друку вченою радою Інституту археології НАН України

Передмова

“Давня історія України” у трьох томах е результатом багаторічної праці колективу науковців Інституту археології НАН України. В її основі — величезна джерельна база, нагромаджена і опрацьована кількома поколіннями археологів. Підсумком такої роботи була фундаментальна праця “Археологія Української РСР” у трьох томах (у 1971—1975 рр. видана українською мовою, у 1985—1986 рр. — російською). Після її публікації став можливим перехід від опрацювання археологічного матеріалу до соціально-історичних реконструкцій.

Це завдання складне й неординарне і крім ґрунтовної розробки джерел вимагає дослідження проблем етнокультурного, соціально-економічного й суспільно-політичного розвитку стародавніх суспільств. Довелося долати стійкі методологічні упередження, зокрема “речознавчу” компетенцію археології, яка нібито не може і не повинна займатися відтворенням історичних процесів. Об’єктом пізнання археології, згідно з думкою прибічників такого підходу, є не саме суспільство як суб’єкт історичної діяльності, а лише “сліди його діяльності”, тобто археологічні артефакти.

Усвідомлення історичної сутності археології — одне з найважливіших її досягнень останнього часу. Стало ясно, що ніхто, крім археологів, які володіють специфічною джерельною базою, не в змозі побачити за речами людей і відтворити далеке історичне минуле в усій його повноті.

Відтак значно розширюються і горизонти історії. Сьогодні ми не можемо прийняти тезу, за якою історія почалася з часу переходу суспільства від варварства до цивілізації або від появи писемності. Об’єктом історичного дослідження мусить бути не лише Homo politicus, на чому й досі наполягають окремі історики, а й усі інші види Homo erectus і Homo sapiens.

Очевидною стала також необхідність суттєвих коректив теоретико-методологічних підходів. Йдеться насамперед про нове осмислення вчення про формаційний еволюціонізм, суть якого донині зводилася до конструювання різноманітних історико-соціологічних схем, розробки питань способів виробництва, соціально-класової боротьби, взаємозв’язку базису і надбудови. Абсолютизація формаційної поступальності нерідко призводила до спрощення динаміки історичного процесу до ствердження безперервного прямолінійно висхідного розвитку суспільства. Насправді ж історичні процеси набагато складніші. Стародавня історія зазнала не лише періоди піднесень, а й часи стагнацій, навіть регресу. На території України ранні суспільства у своєму розвитку кілька разів підходили до порогу станово-класової формації, але подолати його їм щоразу перешкоджали різні дестабілізуючі чинники. Найдеструктивнішими з них були, очевидно, періодичні інвації войовничих кочовиків, а також тривалі негативні зміни природного середовища.

Широке історичне узагальнення, яким є “Давня історія України”, зумовлює постановку багатьох конкретно-історичних проблем. Серед них — початкове заселення території України, індоєвропейська спільність, скіфська державність і антична цивілізація, етногенез слов’ян, Київська Русь, кочові народи Півдня України та ін. Жодна з цих проблем не має усталених загальноприйнятих вирішень, хоча нагромаджена джерельна база і рівень її історичного осмислення дають сьогодні можливість їх ґрунтовнішого висвітлення.

Закономірним є питання, чию давню історію ми маємо відтворити? Населення, що впродовж тисячоліть жило на території України, не маючи прямого відношення до власне українського історичного процесу? Чи населення, історія якого, так чи інакше, становить собою підмурки історії України й українців?

Свого часу Ф. Геґель у лекціях про “Філософію історії” поділив народи світу на “історичні” й “неісторичні”. Серед останніх опинилися слов’яни. К. Маркс і Ф. Енгельс перейняли цю концепцію, зробивши виняток для поляків. Пізніше до категорії “історичних” “пробилися” інші слов’янські народи, і лише для українців там не знайшлося місця. У структурі світової історії Україна як окрема етнополітична одиниця по суті не представлена й досі.

Основна причина цього не в німецькому романтизмі і навіть не у великодержавному русофільстві, на чому ми охоче наголошуємо, а в нашому українському “самонеусвідомленні”. Несприйняття кращих надбань української історичної думки кінця XIX — початку XX ст. негативно позначилося на подальшому розвитку історико-археологічних досліджень в Україні. Вони в переважній більшості відійшли від розв’язання складних проблем соціо- і етногенезу, зосередившись на культурно-типологічному аспекті. Історичні явища розглядалися не в динаміці їхнього розвитку, а в статиці. У кращому разі дослідники знаходили їм місце серед аналогічних синхронних проявів.

Тим часом проста сума “горизонтальних” історичних явищ не могла замінити собою “вертикальності” історичного процесу, для відтворення якої потрібне застосування генетичного методу пізнання. Він передбачає насамперед виявлення внутрішніх закономірностей розвитку, за якими кожне наступне історико-культурне явище є результатом попереднього.

Іноді археологія має справу з явищами ренесансу, коли ті чи інші традиції культури відроджуються на тій самій території через історичні епохи.

Тривалий час серед археологів точиться дискусія з приводу типологічної і технологічної близькості керамік черняхівської культури (II— V ст.) і києворуської. Аргументом проти такого зближення є насамперед відсутність хронологічної спадковості між двома епохами. Культури черняхівського гончарного виробництва і києворуського справді відділені кількома століттями побутування в східнослов’янському суспільстві ліпного посуду. Ще більший хронологічний розрив між черняхівським періодом і українським середньовіччям, а тим часом кераміки обох епох справді близькі між собою.

Аналогічною є ситуація з давньоруськими камерними могилами IX— X ст. На території України обряд поховання в дерев’яних камерах і зрубах відомий з бронзового і ранньозалізного віків. Безпосередній зв’язок між цими віддаленими епохами встановити важко, але типологічна близькість різночасових підкурганних споруд на тій самій території дає для цього певні підстави.

Отже, з’ясування глибини історичної пам’яті, що закладена у пам’ятках матеріальної культури, виявлення механізму її передачі наступним епохам є одним з фундаментальних завдань історико-археологічних досліджень.

Тепер уже не підлягає сумніву, що органічною основою середньовічної української, точніше — русько-української, була культура Київської Русі. Проте у спробах простежити її глибші витоки ми натрапляємо на великі труднощі. Долаються вони по-різному: одні дослідники стверджують генетичну спадковість історико-культурного розвитку населення України, починаючи зі скіфських часів або з епохи енеоліту; інші не поглиблюють цю спадковість далі перших століть нової ери і вважають, що в більш ранні епохи історичний процес тут визначався постійними міграціями населення.

Археологічні й

1 2 ... 174
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"