Читати книгу - "Прерія"

молодий вождь, — сказав він напрочуд спокійно. — Та Маторі бачив більше лихих зим, аніж його брат. Коли ночі були довгі і морок сповивав його житло, вій, поки молоді воїни спали, думав про біди свого народу. Він казав собі: «Тетоне, полічи оті скальпи над своїм вогнищем. Всі вони, окрім двох, належать червоношкірим! Хіба вовк уб'є вовка; хіба гримуча змія вжалить свою сестру? Ти знаєш, що ні. Отож, тетоне, ти неправий, коли з томагавком у руці йдеш стежкою, що веде до селища червоношкірих».

— Сіу хоче позбавити воїна слави! Може, він скаже своїм юнакам: «Ідіть, викопуйте коріння в прерії, шукайте ями, щоб поховати в них свої томагавки; ви більше не мужчини!»

— Якщо язик Маторі коли-небудь вимовить таке, — відказав хитрий тетон, удаючи з себе обуреного, — хай жінки племені відріжуть його і спалять разом з буйволячими тельбухами! Ні, — провадив він далі, під'їжджаючи, ніби пойнятий щирим довір'ям, ближче до непорушного Твердого Серця, — червоношкірий завжди матиме доволі ворогів: їх більше, аніж листя на деревах, птахів у небі чи буйволів у преріях. Хай мій брат широко розплющить очі! Хіба він не бачить ворога, якого треба вбити?

— Чи давно тетон рахував скальпи своїх воїнів, ті скальпи, що сушаться в диму вогнища пауні? Ось рука, що зняла їх і готова додати до вісімнадцяти ще два, аби стало двадцять.

— Хай розум мого брата не йде крученою стежкою. Якщо червоношкірий завжди вбиватиме червоношкірого, хто господарюватиме в прерії, коли не залишиться жодного воїна, котрий міг би сказати — «вона моя»? Послухай мудрості старих. Вони кажуть нам, що за їхніх днів з лісів, що на схід сонця звідси, приходило багато індіанців, і вони виповнили прерії скаргами на грабіжництво Довгих Ножів. Куди приходять блідолиці, там нема місця червоношкірому. Земля їм затісна. Вони завжди голодні. Подивись, вони вже тут!

З цими словами тетон показав на Ішмаелові намети, що їх добре було видно звідси, і замовк, щоб подивитись, яке враження справила його мова на щиросердного ворога. Тверде Серце слухав так, ніби всі ці міркування викликали в нього багато нових думок. Він замислився, а потім запитав:

— То що радять мудрі вожді сіу?

— Вони вважають, що по сліду кожного блідолицього треба йти, як по ведмежому сліду. Щоб Довгі Ножі, які приходять до прерій, ніколи не поверталися назад. Щоб стежка була відкрита для тих, хто приходить, і закрита для тих, хто збирається піти. Їх там багато. У них є коні та рушниці. Вони багаті, а ми бідні. Може, пауні та тетони зберуться разом на раду? А коли сонце сховається за Скелястими горами, вони скажуть: «Це — для Вовків, а це — для сіу».

— Ні, тетоне, Тверде Серце ніколи не зобижав чужинців. Вони приходять до його домівки, їдять і вільно йдуть собі. Могутній вождь — їхній друг! Коли мій народ скликає молодих воїнів на стежку війни, мокасини Твердого Серця ступають на неї останніми. Але, як тільки його селище сховається за деревами, він уже попереду всіх. Ні, тетоне, його рука ніколи не підніметься на чужинця.

— То умри з порожніми руками, дурню! — вигукнув Маторі й, поклавши стрілу на лук, з силою послав її просто в оголені груди свого великодушного й довірливого супротивника.

Такий несподіваний був цей вчинок, так добре все розрахував підступний тетон, що пауні не міг захиститися звичайними засобами. Щит його був закинутий за плече, а стрілу він зняв з тятиви, затиснувши в лівій руці разом з луком. Однак бистре око сміливого воїна встигло завважити підступний порух, і розум теж спрацював швидко. Юнак різко шарпонув повід, кінь став дибки і, наче щитом, прикрив вершника, який низько схилився до гриви. Але Маторі прицілився непомильно і послав стрілу з такою силою, що вона вп'ялась у шию коня і простромила її наскрізь.

Тверде Серце блискавично послав стрілу у відповідь. Вона вробила щит тетона, але його самого не зачепила. Впродовж кількох хвилин бриніли, не змовкаючи, тятиви та дзижчали стріли, хоч супротивники не забували й про захист. Незабаром сагайдаки спорожніли; вже пролилася й перша кров, але рани були не такі значні, щоб зменшилась напруга двобою.

Тепер почалися швидкі та вправні маневри на конях. Вершники то робили повороти, то наскакували один на одного, то відступали, кружляючи, наче ластівки. Пішли в хід списи, пісок летів з-під копит коней, і не раз здавалося, що котромусь із супротивників не ухилитися від смертельного удару, однак обидва, як і досі, міцно трималися в сідлі й твердою рукою правили кіньми. Нарешті тетонові довелося зіскочити на землю, щоб урятуватися від неминучого удару. Пауні простромив своїм списом його коня і, радісно закричавши, проскакав мимо. Зробивши поворот, він зібрався був скористатися зі своєї перемоги, коли це і його поранений скакун заточився під ношею, що стала йому непосильною, і впав.

Маторі озвався грізним покликом на передчасний переможний крик Твердого Серця і кинувся з ножем і томагавком до юнака, що заплутався у поводі. Хоч який Тверде Серце був удатний, а все ж не встиг би вчасно вибратися з-під полеглого коня. Він розумів, що йому загрожує неминуча загибель. Намацавши ніж, він затис лезо між великим та вказівним пальцями і з дивовижною холоднокровністю кинув ножа у ворога, що наближався. Ніж кілька разів перекинувся в повітрі і по саме руків'я з оленячого рогу вп'явся в оголені груди запального сіу.

Маторі схопився за руків'я, наче вагався, чи витягати ніж. На якусь хвилю обличчя його потемніло від незгасної ненависті та люті, а тоді, ніби внутрішній голос нагадав йому, що не можна марнувати часу, він, заточуючись, добрів до краю обмілини і, зайшовши по кісточки у воду, зупинився. Невмируще почуття гордості, яке він усмоктав з материнським молоком, узяло гору над хитрістю та нещирістю, що так довго затіняли шляхетніші риси його вдачі.

— Ні, Вовченя, — сказав він з похмурою посмішкою, — скальп могутнього вождя тетонів не коптитиметься над вогнищем пауні!

Витягали з рани ніж, він презирливо пожбурив його в бік ворога. Його смагляве обличчя відбивало боротьбу ненависті та зневаги, що їх він не міг висловити; тоді, погрозивши кулаком своєму щасливому суперникові, Маторі кинувся в бурхливий потік, і ще кілька разів його рука майнула над хвилями, ніби він глузував і ворога і після того, як його тіло назавжди поглинула вода.

Тверде Серце на той час уже підвівся. Досі в обох загонах панувала мертва тиша, але тепер супротивники вибухнули оглушливим криком. Чоловік п'ятдесят воїнів з обох боків