Читати книгу - "Прерія"

кинулися в річку, поспішаючи хто вбити, а хто захистити переможця, і сутичка, по суті, не закінчилась, а тільки почалася. Але молодий вождь не зважав ні на яку небезпеку. Вія одним стрибком опинився там, де лежав його ніж, і легко, наче антилопа, помчав по піску, вдивляючись у хвилі, що сховали його здобич. Темна пляма крові підказала йому, де згинув сіу, і Тверде Серце, з ножем у руці, пірнув у потік, вирішивши або вмерти в його хвилях, або повернутись із жаданим трофеєм.

Тим часом на обмілині розгорілась кровопролитна та жорстока битва. Пауні мали кращих коней та були, мабуть, стійкіші духом, тож вони всім гуртом кинулися на ворога і примусили його відступити. Переможці тут-таки розвинули успіх і, відтиснувши супротивника на протилежний берег, билися вже на захопленому суходолі. Але тут їх зустріли всі піші тетонські воїни, і пауні, в свою чергу, довелося відійти.

Бій тривав, але вороги діяли тепер з властивою індіанцям хитрістю та обачністю. Коли запал, з яким обидва загони розпочали смертельну сутичку, трохи охолов, воїни стали дослухатися до ватажків, які намагалися стримати найпалкіших відчайдухів. Послухавшись мудрих настанов, сіу почали ховатися хто в траві, хто за поодинокими кущиками чи горбками, і наскоки пауні стали не такі навальні, а отже, й не такі небезпечні.

Тепер боротьба точилася з перемінним успіхом і майже без втрат. Сіу пощастило дістатися до густих бур'янів, де вороги на конях не могли їх переслідувати, бо коли б вони й заїхали в ті хащі, то були б там зовсім безпорадні. Отож треба було будь-що виманити тетонів зі схову, інакше годі було й думати домогтися успіху. Кілька відчайдушних наскоків не дали ніяких наслідків, і засмучені пауні почали були думати про відступ, коли це поблизу пролунав знайомий бойовий клич Твердого Серця, а ось і він сам з'явився серед них, стрясаючи скальпом великого вождя тетонів, наче знаменом, що веде до перемоги.

Шалені крики загальної радості привітали його появу, і воїни кинулися до заростів бур'яну з таким запалом, що, здавалося, їх нічим не зупинити. Але кривавий трофей в руках їхнього вождя надихнув не тільки нападників, а й тих, що оборонялися. В загоні Маторі було чимало справжніх сміливців, і той самий промовець, що вранці на раді виголошував такі миролюбні наміри, тепер самовіддано рвався в бій, аби вирвати з рук запеклих ворогів свого народу скальп чоловіка, якого він ніколи не любив.

Все вирішила кількість. Після жорстокої боротьби, під час якої всі ватажки показали приклад безстрашності, пауні довелося відступити на відкриту ділянку улоговини; тетони їх переслідували, п'ядь за п'яддю відвойовуючи землю, захоплену ворогом. Якби тетони зупинились на краю бур'янів, вони, може, й відсвяткували б цього дня перемогу, хоч смерть Маторі була для них непоправною втратою. Однак через надмірну гарячковість деяких нерозсудливих сміливців становище різко змінилось, і то не на користь сіу, що раптом розгубили всі переваги, яких досягли з такими труднощами.

Один з ватажків пауні, геть увесь зранений, упав, відступаючи в останніх лавах своїх одноплеменців, і став мішенню для десятка нових стріл. Забувши про те, що треба закріпити успіх, забувши про всяку обачність, сіу з бойовим кличем кинулися вперед — кожен палав бажанням зажити високої слави, першим уразивши вже мертве тіло. Але їх зустрів Тверде Серце з купкою найхоробріших воїнів, що всі як один вирішили відстояти честь свого народу від такої наруги. Зітнулися врукопаш, кров полилася рікою. Пауні намагалися відступити з тілом загиблого, а сіу напосідали, аж поки зрештою всі з жахливим лементом вискочили з укриття, загрожуючи вже чисельною своєю перевагою роздавити опір.

Доля Твердого Серця і його товаришів, які швидше вмерли б, аніж покинули загиблого воїна, вирішилася б швидко, якби не могутня і несподівана допомога. З чагарника ліворуч почувся крик, а тоді гримнув і смертоносний рушничний випал. П'ятеро чи шестеро сіу впали на землю, тіпаючись у передсмертних корчах, а решта заціпеніли, ніби то саме небо вдарило блискавицями, аби врятувати Вовків. І тоді з чагарника вийшли Ішмаел та його здоровані-сини і з суворими обличчями та грізними криками кинулися на своїх колишніх віроломних спільників.

Цей несподіваний напад зламав дух тетонських воїнів. Кілька їхніх найхоробріших ватажків уже загинули, а тих, які лишилися, прості воїни покинули напризволяще. Купка найзатятіших відчайдухів і далі пробивалася до фатального символу їхньої честі, і всі вони гідно загинули під ударами збадьорених пауні. Другий залп скватерового загону остаточно визначив перемогу Вовків.

Тепер сіу тікали до віддалених заростей так само безоглядно, як кілька хвилин тому кинулися в бій. Звитяжні пауні гналися за ними, наче зграя чистокровних, добре навчених гончаків. Зусібіч лунали переможні крики й заклики до помсти. Деякі втікачі спробували були забрати з собою тіла загиблих воїнів, але, переслідувані по п'ятах, мусили кинути мертвих, щоб порятувати собі життя. З усіх спроб відстояти честь сіу від ганьби, якою, за їхніми своєрідними уявленнями, було залишити в руках ворогів скальп загиблого героя, лише одна мала успіх.

Ми вже розповідали про те, як уранці на раді один з ватажків заперечував проти ворожих дій. Однак, невдало виступивши за мир, він був серед перших на полі бою. Ми вже згадували про його відвагу; і саме його мужність, його приклад допомогли тетонам триматися так героїчно після того, як вони довідалися про загибель Маторі. Цей воїн, якого образною мовою його племені називали Стрімливим Орлом, останній відмовився від надії на перемогу. Коли старий сміливець зрозумів, що постріли з рушниць, які так настрахали тетонів, позбавили їх здобутої дорогою ціною переваги, він під зливою стріл понуро відступив до потаємного місця в бур'янах, де сховав свого скакуна. Там він зненацька натрапив на суперника, що теж хотів заволодіти його конем. То був Боречіна, старий воїн, прибічник Маторі, той, хто голосніше ва всіх виступав проти мудрих порад Стрімливого Орла. Він був поранений стрілою, і смерть його, очевидно, була близька.

— Я востаннє ступив на стежку війни, — похмуро сказав старий воїн, уздрівши, що по коня прийшов його законний господар. — То невже пауні забере сиве волосся сіу до свого селища, щоб там над ним глумилися жінки та дітлахи?

Стрімливий Орел схопив Боречіну за руку, відповівши йому суворим і сповненим несхитної рішучості поглядом. Отак безмовно пообіцявши підтримку, він допоміг пораненому сісти на коня. Потім вивів коня з бур'янів, скочив на нього і, прив'язавши товариша до свого пояса, вихопився на рівнину, цілком покладаючись на свого прудконогого скакуна, що мав порятувати їх обох. Пауні тут-таки помітили його, і