Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Через нездатність РФ мобілізувати російськомовне населення у більшості південних та східних регіонів України проект «Новоросії» довелося згорнути. Навесні 2015 року Кремль «фактично визнав поразку, незалежно від того, як він намагається це прокрутити». «Мрії багатьох росіян, які ностальгують за імперією, про те, що значні терени російськомовної України буде приєднано до Москви, зів’яли»[788]. Більшість російськомовних громадян України тяжіють до Києва, а не до Москви, і навіть ті, хто мав намір втілити проект «Новоросія» в життя, пояснювали свій провал тим, що вони «не мають активної підтримки у східних областях України»[789]. Втім, хоча проект так і не зрушив з мертвої точки, російські націоналісти так і не змогли визнати той факт, що російськомовні українці у переважаючій своїй більшості є українськими патріотами. В інтерв’ю російському журналісту Ґіркін продовжував наполягати, що «Новоросія» — це «російська держава, населена російськими людьми, такими ж, як ми з вами», які хочуть бути в складі Росії[790]. Вони з Путіним дуже помилялися[791].

У рамках російського проекту «Новоросії» планувалося розв’язання громадянської війни із застосуванням гібридних методів, що дало б Росії додаткові «підстави» для втручання. Харків і Одеса були стратегічними містами, де з лютого по травень 2014 року за підтримки з Росії тривало силове протистояння. У чотирьох сусідніх областях — Дніпровській, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській провокації не мали громадської підтримки. З обласних центрів цих регіонів найбільш «радянізованим» вважався Миколаїв із його підприємствами військово-промислового комплексу і значними економічними зв’язками з Росією; проте на виборах міського голови 2015 року кандидат від прозахідної «Самопомочі» Олександр Сенкевич переміг тут кандидата «Опозиційного блоку»[792].

Століття тому частина населення Донбасу, серед яких ті, хто підтримував найпопулярніші політичні сили — анархістів Махна і більшовиків — не бажала бути частиною України, керованою Центральною Радою чи Директорією. Цей регіон, за виключенням території колишньої Області Війська Донського, раніше вже був частиною українських губерній, які було включено до складу радянської України задля розширення бази більшовицької підтримки всередині УРСР Упродовж усієї історії радянської держави він залишався оплотом консервативних сил проти націонал-комуністів. Донбас був потужним лобістом інтересів Москви та провідником радянської національної політики й русифікації; у містах краю мало цікавилися українською історією, культурою та мовою, проте сільська людність (відсоток якої на Луганщині був вищим, ніж на Донеччині) лишалась україномовною та українокультурною. Швидкий перехід до незалежної України мало що змінив. Донбас початку XXI століття успадкував досвід і радянського минулого, і кримінальної війни 1990-х років. А після того, як 2002 року Янукович та донецький клан вийшли на загальнонаціональний рівень і двічі спробували опанувати всю Україну, громадянське суспільство відповіло масовими протестами.

Ініціатори російської гібридної війни та російські маріонетки не змогли створити «Новоросії» і захопили лише меншу частину Донбасу (близько 13% території України), продемонструвавши хибність взаємного ототожнення різних частин Луганщини і Донеччини. Після трирічної україно-російської кризи Парламентська асамблея Ради Європи назвала російську політику на Донбасі «гібридною анексією», що випливає із гібридної війни[793].

Російська окупація розділила Донбас на дві частини, одна з яких перебуває під контролем Києва, а інша — Москви. На боці, контрольованому Києвом, шириться українська ідентичність, триває декомунізація, в той час як на іншому боці відбуваються процеси, аналогічні тим, що тривають у Росії, — повторна радянізація, супроводжувана відродженням культу Сталіна та Великої Вітчизняної війни. У найближчому майбутньому єдиним місцем на Донбасі, де ще стоятимуть пам’ятники Леніну, будуть окуповані Росією райони, оскільки «Донецьк — це місто, яке почуває себе дедалі більш русифікованим політично, економічно та соціально»[794].

У наступному розділі буде проаналізовано історичний шлях Партії регіонів, чиї намагання створити в Україні мафіозну та авторитарну державу призвели до масштабної кризи.

Я кажу про це як науковець, який багато уваги в своєму житті приділив питанням інвестицій.

Я створював таку науку і 8 років очолював кафедру в університеті.