Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

– Я приймаю вашу клятву... – Більшого він нічого вичавити із себе не зміг, але ніхто й не вимагав. Церемонія була дотримана і закінчилася. Седж та Інвар, коротко кивнувши, зникли. Жінки, завершивши уклін – теж. Останнім зник Джог, пробурмотівши щось про святкову вечерю і це допомогло Максу розслабитися.

– Мій принц... – Макс повернувся до примари Леннара, – перш ніж ви почнете ставити запитання, що вас цікавлять, давайте закінчимо тестування. – той повернувся в бік проходу до лабораторій.

– Білий колір, ваша високосте, – привид знову вклонився.

– Білий? – Макс не знав, що сказати. А як же все те... мишка... стріла...

– Ви, ваша високосте, плутаєте один момент, – перервав його роздуми привид, – білий колір містить у собі всі інші. Це повний колір. Ви – маг універсал, як уже й казали.

– Ну так, ну так... Це я вже чув. А оскільки сили в мене немає, то можливості мої обмежені нулем і надією на краще. – Макс був сповнений сарказму.

– Ви абсолютно даремно так думаєте. Цього разу артефакт не показав рівень сили не тому, що її немає, а тому, що не може відобразити цей рівень. А відобразити він може дуже багато, повірте мені. Ви можете перевірити, тільки нагадую вам про обережність, приміщення захищене, але я побоююся, що ваш рівень перевищить можливості захисту. Робіть так, як тоді, коли ви вчили юну демонесу користуватися своїм даром, – привид відійшов на крок убік, на підставці за ним залишилося лежати кілька предметів. – Згадайте ті закляття, які ви вчили в Академії і спробуйте щось найменш руйнівне.

І він спробував. Спочатку уявив, що рухом пальців послав до пір'їнки легкий вітерець. Однак, вітерець змів і пір'їнку, і невеликий камінь, що лежав поруч. – Привид схвально хитнув головою. Макс продовжив. З вогнем було складніше, хоч Макс уже й сильно був обережним, відчуваючи, скільки сили потрібно випускати на поліно, що лежало на другій підставці. У результаті, спочатку довго не виходило, але потім поліно разом спалахнуло і розлетілося на палаючі шматки

– Усе гаразд, вища високість... раз так вийшло, спробуйте загасити це все водою.

Збадьорившись, Макс повторював собі як мантру – "Я не поспішаю... і роблю все потихеньку"... Серед тих заклинань, які вони вивчали в академії, з водою був пов'язаний тільки водяний різак, але Макс постарався пустити його вище, і струмінь води, злетівши й втративши силу, усе-таки рясно окропив обгорілі цурки.

– Ось і чудово, ви навіть самостійно змогли придумати, як використовувати бойове заклинання у звичайних, життєвих цілях.

– А звідки вода-то взялася сама по собі? Ну гаразд повітря, воно є скрізь, вогонь теж виникає за певних умов, а для створення різака потрібна вода... звідки вона? Невже з тієї пари, що в повітрі?

– У цьому разі – так і є, з вологи повітря. Це заклинання влаштоване таким чином, що бере доступну вологу звідусіль. Тому, його краще використовувати там, де води поруч багато.

– То це що – якщо води ніякої не буде або вона закінчиться, різак висмокче вологу з чого знайде, зокрема і з людей?

– Саме так, саме так, – привид був задоволений, якщо це взагалі можливо. – Майже ніхто не замислюється над побічними можливостями заклинань, особливо якщо вони не входять до спеціалізації мага. Дозвольте вас привітати, ваша високість – ніякої помилки немає, ви справді маг-універсал. Білий маг. Тепер, якщо дозволите, я хочу перейти до питання, яке вас хвилює.

– Якого ж? – Макс був реально заінтригований. Привид справді якимось чином вгадував його бажання.

– Хто я такий насправді, як вийшло, що ви мене знищили, а я все ще є і взагалі "що за чортова кухня тут зварилася"? Наскільки я зрозумів, чорт у вашій реальності – це аналогія Темному богу. Можливо часткова, але це не важливо.

– Так... ви маєте рацію. Це справді цікавить мене дуже сильно і відповіді на ці запитання визначають усе інше. Але виникло ще одне питання, і воно стає найважливішим – Макс пильно дивився на примару, готуючись шарахнути її хоч чим-небудь, якщо таке знадобиться.

– Ваша високість – привид був, як і раніше, спокійний – якщо ви зробите те, що хочете, найімовірніше, поглиначі не витримають і ми всі загинемо тут. Не поспішайте, прошу вас. Колись ви просили людей дивитися на ваші вчинки, а не на ефемерне минуле, спробуйте зробити так само. – Макс сторопів. – А що до запитання... то ви хочете знати, звідки я все це знаю. Із цим просто. Почнемо з того, що я не принц Леннар. Я – не він. Я модифікована копія. Мене, як і решту, створили для виконання певної роботи. Модифікована – означає, що з повної копії прибрали все непотрібне. Сюди, у центр підготовки ДС2, потрібен був викладач магії, принц, як і решта відібраних ним, був найкращим у магічних дисциплінах. Ви ж помітили, що Седж, Інвар відрізняються від тих, яких ви бачили майже живцем? Принц Леннар, був майже універсалом, найкраще він володів Розумом. Дуже сильним. А оскільки я його копія, то мені доступні ці можливості. І тепер я маю навчити всього цього вас.

Пару хвилин вони обидва мовчали. Макс дивився на примарного вчителя круглими очима великої дитини і не міг із собою впоратися. Уперше з того моменту, коли він вирішив, що дитинство закінчилося, його друге "я" побороло перше. Дитина в ньому взяла гору і не хотіла нічого змінювати. Він був щасливий. Він – маг, ще й маг Розуму, ще й дуже сильний... Це ж супер-пупер круто... Це здійснення дитячої мрії, щоб ось так раз, махнув рукою і все вийшло... Тишу порушив привид.