BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вибрані романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані романи"

149
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вибрані романи" автора Міґель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 139
Перейти на сторінку:
повітря, пронизане променями сонця, розпалює кров... і мені здається, вона тут відірвана від свого середовища й ніби боїться чогось. Весь час пильнує і, напевно, навіть не спить...» А вона ж казала собі: «Ні, чистота живе не на лоні природи, чистота живе в келії, в монастирі та в місті; чистоту треба шукати там, де люди оселяються в окремих комірчинах, аби надійніше усамітнитися одне від одного; місто — це монастир, це оселя самітників; тут земля, на якій вони майже лягають спати, поєднує їх не тільки одне з одним, а й з тваринами, що спокушають їх, як змії в раю... до міста, до міста!»

У місті був її монастир, її домашнє вогнище, а в ньому — її келія. І там вона присиплятиме свого зятя з більшим успіхом. «О, якби я могла сказати про нього, — думала Хертрудіс, — те, що свята Тереса в одному зі своїх листів, — а Хертрудіс прочитала багато з творів святої Тереси, — говорила про свого зятя дона Хуана де Овальє, чоловіка доньї Хуани де Аумада: „Він багато в чому поводиться, як дитина...“ Як мені його здитинити?»

Розділ дванадцятий

Зрештою, Хертрудіс не змогла далі витримувати самотність і вирішила поділитися своєю тривогою з падре Альваресом, своїм сповідником, хоч він і не був її духовним наставником. Бо ця жінка завжди намагалася не допустити, щоби нею хтось керував, а тим паче — чоловік. Норми своєї моральної поведінки, свої релігійні переконання та вірування вона формувала на основі того, що чула довкола себе й що вичитувала з книг, проте тлумачила все по-своєму. Її покійний дядько дон Прімітіво, простакуватий священнослужитель, який виховав двох сестер і навчив їх катехізису християнської доктрини, завжди відчував глибоку повагу до розуму своєї небоги Тули, яким він щиро захоплювався. «Якби ти пішла в монастир, — мав звичку казати він, — ти стала б ще однією святою Тересою... Які думки приходять тобі в голову, дочко...» А проте, іншого разу він казав: «Мені здається, те, що ти кажеш, Туліло, трохи пахне єрессю. Не знаю... не знаю... Видається малоймовірним, аби тебе надихав єрессю твій янгол-охоронець, але це для мене звучить... Та хіба я знаю». А вона відповідала йому, сміючись. «Атож, дядьку, мені часто спадають на думку всілякі дурниці, а що вони пахнуть єрессю, як ви кажете, то я більше не буду так думати». Але хто може перешкодити думці?

Хертрудіс завжди почувала себе самотньою. Власне, вона й була самотньою, коли йшлося про допомогу для неї, бо коли йшлося про допомогу іншим, вона себе самотньою не почувала. Вона була як сирота, що має купу дітей. Була опорою для всіх, хто її оточував; та коли ноги їй підгиналися, коли голова відмовлялася вказати правильну стежку, коли її серце починало слабнути й тремтіти, хто міг би стати опорою для неї? Бо вона, така сповнена почуттів, високих пристрастей, інстинктів материнства, не бачила нікого, хто міг би опікуватися нею. «Хіба це не гординя?» — запитувала себе вона.

Зрештою, вона не змогла далі витримувати цю самотність і вирішила поділитися своїми сумнівами та тривогою з падре Альваресом. І розповіла йому про освідчення та пропозицію Раміро й навіть про те, що він наказав своїм дітям, аби вони поки не називали її матір’ю, розповіла йому й про ті причини, які змушували її утримувати чистоту стосунків у тому домі, та про те, що вона не хоче віддаватися жодному чоловікові, щоби мати змогу присвятити себе вихованню дітей Роси.

— Але наміри вашого зятя мені здаються дуже природними, — сказав їй добрий наставник душ.

— Зараз ідеться не про мого зятя, падре, а про мене. І я не сподіваюся знайти у вас союзника.

— Ні-ні, моя дочко, ні!

— Адже кажуть, що у сповідальнях обговорюють шлюби, а ви, священики, виступаєте в ролі сватів...

— Я тільки хотів би вам сказати, дочко моя, що з боку вашого зятя, вдівця молодого й повного сил, дуже природно бажати знову одружитися, а ще природнішим і навіть святим уявляється його намір знайти іншу матір для своїх дітей...

— Іншу? Але ж вони її мають!

— Воно то так... Але якщо ця піде від них...

— Я піду від них? Та я прив’язана до тих дітей, наче я їм мати у плоті й крові, якби вона досі була жива...

— Але тут є про що говорити...

— Про це ми й говоримо, падре, і я вам сказала...

— Ну, в такому разі нема про що й говорити. Але ви загляньте собі в душу й подумайте, чи не йдеться тут про бажання робити не свою роботу, кинути виклик суспільній думці...

— Ну то й що, як я кидаю виклик суспільній думці?

— Бо це гріх. І, зрештою, питання в іншому...

— У чому ж воно?

— Питання в тому, чи ви кохаєте його, чи ні. Ось у чому питання. Ви любите його чи ні?

— Як можливого чоловіка... ні!

— То ви терпіти його не можете?

— Не можу його терпіти?.. Ні, справа не в цьому!

— А якби тоді, коли ваша сестра була ще жива, він запропонував одружитися з ним вам, а не їй?

— Падре! Падре! — простогнала Хертрудіс.

— Нам тепер треба це з’ясувати...

— Але це ж не гріх, падре...

— Проте йдеться про ваш духовний стан, і ви прийшли порадитися зі мною... А гріх тут є, мабуть-таки є... Можливо, давні ревнощі...

— Падре!

— Треба замислитися над цим. Можливо, ви не пробачили йому досі...

— Я сказала йому, падре, що я люблю його. Але люблю не так, щоб узяти його за чоловіка. Я люблю його як брата, навіть більше, ніж брата, як батька його дітей, бо його діти також є моїми, і я вважаю їх своїми всіма своїми почуттями, усім своїм серцем; але я не хочу, щоби він став моїм чоловіком. Я не хочу лежати в його ліжку на тому місці, на якому лежала моя сестра... А головне, я не хочу, я не повинна стати мачухою для своїх дітей...

— Мачухою?

— Атож, мачухою. Якби я одружилася з ним, із батьком дітей мого серця, я би стала їм мачухою, а тим більше, якби народила з ним дітей власної плоті та крові. На це я... ніколи не погоджуся!

— Тепер ви...

— Атож, тепер я маю дітей,

1 ... 105 106 107 ... 139
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані романи"