Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Мене обдарували трьома скептичними поглядами.

— Гаразд-гаразд! Здаюся. Замах. — Я підняла руки. — А що зі стрілою не так?

— Дуже вже гарна. — Амадо легко крутнув у руках ідеально рівний держак. — І наконечник особливий — твердий сплав, не іржавіє, гостро відточений. З дорогих, простим мисливцям не по кишені. Не уявляю, звідки вона. Я б сказав, що схожа на ельфійські, якби не одне «але»: біла деревина надто нагадує священні дуби. Жоден гостровухий не наважився б зрубати таке дерево і пустити його на виготовлення зброї. А браконьєр отримав би під зад ще на підступах до території священного гаю. 

— Що не заважає деяким умільцям добувати там оленину, — заперечила я. — Пам'ятаєте, Варден хотів її включити у святкове меню, а Мірабель відмовила?

— Полювання — це тобі не лісозаготівля, — заперечив дракон. — Вбити звіра можна й тихо: прокрався, вистрілив, забрав здобич і пішов. А дерево чотирьох метрів в обхваті валити довго, клопітно, навіть з магією буде шум при падінні гілок, про перевезення та обробку я взагалі мовчу. Та там би вся прикордонна варта збіглася.

— Делегація світлих ельфів у нас досить численна. — Мірабель у задумі вперлася ліктями в коліна і поклала підборіддя на переплетені пальці рук. — Можна спробувати викликати когось із них на прогулянку, втертися в довіру й розпитати, чи не було в гаю якихось надзвичайних подій.

— Ще запропонуй обшук влаштувати, — скривився дракон. — Сама знаєш, князівська родина й так Нантанію ледве терпить. 

— Взагалі-то, я б міг тихенько обшукати, — запропонував Стеф. — Неофіційно нанести візит, так би мовити. Виключно заради справи.

— А раптом ваші змовники тільки того й чекають? Самі розумієте, який скандал можна роздмухати, особливо якщо в газетах висвітлити цей «неофіційний візит» під потрібним кутом. У моєму світі продажні журналісти таке вміють.

— У будь-якому разі, я б хотів, щоб ти поїхала з палацу. — Амадо дивився на мене впритул. — Придумаємо поважний привід, наприклад, що тебе магістр у храм викликав. Усе це перестає бути дитячою забавою, боюся, що ти постраждаєш. 

— Забудьте. Я щойно почала жити на повну силу — і маю одразу забитися в якусь нору переляканою мишею, аби сконати там від нудьги? Не дочекаєтеся! 

— Він має рацію, — втрутився Стеф. — У храмі безпечніше, а від нудьги відволікатимешся книгами.

— І не просіть! — Я встала, струсила плед і поправила одяг. — Не те щоб я на той світ поспішаю, але я ж не монетка якась і не яблуко, гадаю, стрілець влучив би в мене, якби захотів. Тож ні, я залишаюся і планую як слід повеселитися на завтрашніх змаганнях.

— Олено! — хором обурилися чоловіки.

— Що? Я не мета, а засіб, до того ж ризикую і так, і так. Де гарантія, що я знову не втрачу всю енергію, якщо втечу з палацу? До того ж у мене були особисті причини вплутатися в цей відбір, тож я маю намір дожити щонайменше до його кінця. І якщо хоч один із вас посміє застосувати до мене силу або магію, зрозуміло, з метою захисту і таке інше, я вам цього не пробачу, — якомога твердіше заявила я. — Це зрозуміло?

Вампір із драконом переглянулися, Мірабель усміхнулася і теж встала.

— Ось що мені в тобі подобається — бойовий настрій. Але хоробрість одне, а нерозсудливість — інше. Що ти задумала?

— Залишатися на виду, адже в натовпі ніхто на мене не нападатиме. І підібрати собі новий гардероб. — Я хвилину помилувалася розгубленим виглядом співрозмовників і все-таки пояснила: — Максимально закритий, щоб кольчугу під курткою видно не було. 

Стефан сумно зітхнув і звів очі до неба.

— І чому ти одразу на курсах не погодилася піти в найманки, а? 

— Молода була, дурна й недосвідчена. — Я знизала плечима. — Не перейнялася принадністю реклами в стилі «все включено». До того ж найманців навряд чи так смачно годують, як у палаці. Ви бачили меню завтрашнього пікніка? Це ж просто неймовірне марнотратство! Гріх пропускати.

— Давно ти стала такою перебірливою?

— Ну... Смерть злегка підкоригувала мої погляди на життя.

Вампір тихенько вилаявся собі під ніс, Амадо похитав головою. 

— То що, підстрахуєш? З візитом, — уточнив Стеф, повертаючись до голови служби безпеки.

— Звісно, ні, — фиркнув дракон. — Я — офіційний представник двору Нантанії й в такі авантюри не вплутуюся. Але промацати простір на магію і постояти поруч із покоями ельфійської делегації можу. Про всяк випадок. До речі, здається, у них у приймальні є дуже зручні дверцята для слуг. Праворуч від вікна, там ручка за портьєрою.

— Тоді пішли. — Вампір легко зіскочив на підлогу і солодко потягнувся. — Скільки базікати можна? Робота сама себе не зробить.