Читати книгу - "Господар Вовчої Гори, Нія Козач"

Випивши келих солодкого вина, що запропонував якийсь юнак, я відпустила всі свої переживання. Сьогодні я насолоджуватимусь життям. Ніщо не завадить мені веселитися. Немов зачарована, слухаючи неперевершені мелодії, я закружляла в танці. Якась невимовна легкість наповнювала моє тіло, і я сміялася, підстрибуючи в такт музиці.

Раптом, я помітила в натовпі знайомий силует і на мить зупинилася. Серце калатало, дихання було нерівним, а в погляді не було чіткості. Я спробувала зосередитись. Знову поміж людей, мелькнула темна постать. Усередині щось приємно затріпотіло, коли я подумала про Вогнеяра. Невже він теж доєднався до святкування? Та за мить, немов опам’ятавшись, я різко труснула головою. З якого дива я думаю про нього? Чому хочу побачити його тут? Напевно, треба піти присісти. Я втомилася і, швидше за все, випила забагато вина, що мені почали в голову лізти дурниці.

Відійшовши трішки в сторону, я присіла на шовковисту траву. Вечірня роса приємно холодила моє розпашіле тіло. Намагаючись вирівняти дихання, я сперлася на руки та спостерігала за веселощами інших. Я давно вже загубила Лисичку й сподівалася, що вона не пішла до палацу без мене. У цей момент, немов почувши мої думки, неподалік замайоріла знайома зелена сукня. Лисичка була не сама, а в компанії високого кремезного юнака. Вони весело танцювали й щиро сміялися. Я мимоволі задивилася. Вона ж казала, що на святі має зустрітися зі своїм нареченим.

Моїх уст торкнулась посмішка. Спостерігаючи за Лисичкою, я була щиро за неї рада. Попри всі негаразди в житті, вона змогла знайти своє щастя, а це найголовніше.