Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

Минає близько двадцяти хвилин. Паровоз з усіма теплушками повернув назад на фронт, везучи назад непокірний вантаж.

161

Четвер, 2 серпня 1917 року

Ангус Б’юкенен бере участь у штурмі гори Тандамуті

Ще один нічний марш-кидок, ще один наступ. Перед ними — гола гора, вона здіймається з густої рослинності, ніби хребет потонулої первісної тварини. На вершині великий гай. У ній ховається форт. Він є метою атаки.

О 9:00 ранку починається штурм. У буші строчать кулемети, лунає тріск гранатометів. У першій хвилі наступу — тубільний батальйон Королівського Африканського стрілецького полку, 3/4 King's African Rifles. Вони зазнають значних втрат, їхня атака завмирає на голому схилі гори. У бій іде друга хвиля — з'єднання Ангуса Б'юкенена, 25-й батальйон королівських фузилерів. Вони почали поважати чорношкірих солдатів. Між ними і найбільш боєздатними африканськими частинами навіть виникла подоба братства — щось немислиме до війни! Б’юкенен командує кулеметним взводом батальйону. Він зі своїми солдатами йде за ланцюжком стрільців, угору гірським схилом, засіяним трупами, прориваючись до вершини. Перестрілка перетворюється на безперервний гуркіт.

У міру того як німецькі війська відсувалися далі, в найменший кут колонії, чіпляючись за свої укріплені позиції, бої ставали дедалі більш запеклими і важкими. І хоча загальна кількість солдатів була значно меншою, ніж у минулих військових кампаніях, бойові втрати збільшилися втричі.

Обидві воюючі сторони схильні до відчаю. І що далі — то більше. Німці — тому що це була остання п'ядь їхньої власної території на африканському континенті. Британські командири — тому що з Лондона надходили дедалі суворіші накази про якнайшвидше завершення операції. Бракувало не лише військових кредитів, а й тоннажу торгового флоту. Відтоді як німці почали свою підводну війну, їхні підводні човни потопили більше кораблів, ніж устигали будувати союзники[246], тому кожен четвертий корабель не діставався місця призначення. Під загрозою опинилося постачання британських островів. У цій ситуації конвої до Східної Африки сприймали як недозволену розкіш.

Відступивши з долини Мозамбіку, німці засіли на горі Тандамуті. Тут з середини червня наступи чергувалися з контрнаступами. І сьогодні знову бій.

Дві роти з 25-го батальйону королівських фузілерів кинулися вперед, до дерев, але були зупинені boma, широкою загородою з навалених кущів терну, — настільки ж ефективним, як і колючий дріт. Відсахнувшись, солдати повернули назад, повернувши ліворуч. Тим часом Б'юкенен зі своїми кулеметниками встиг зайняти позиції за п'ятдесят метрів від загородження. Закипів бій. Незабаром загинули четверо з його «найбільш досвідчених і незамінних кулеметників». Але Б'юкенен не відступав. Його кулемети продовжували знищувати ворожі позиції. Водночас гранатомети, що розташовувалися ззаду, випускали майже безшумні снаряди, що рвалися в диму та полум'ї серед дерев[247].

Б'юкенен помітив, що вогонь у відповідь з форту поступово вщухає. Йому навіть здалося, що німецькі сурмачі просурмили відхід. Вони ось-ось переможуть, але цієї миті він отримує наказ — відступити. Німці атакують десь навіддалі. Постала небезпека, що британці будуть відрізані. Коли Б'юкенен і його чота пішли з гори, вони зачули далеко звуки стрілянини. Усі носильники зникли. На стежці в безладді валялися їх власні речмішки, коробки та ящики. Щойно вони зрозуміли, що аскарі вдарили з тилу, оточивши їхній обоз, як опинилися під прицільною стріляниною.

Вони дісталися польового шпиталю. Він був розграбований німецькими військами, але якимось особливим чином. Ті, хто командував ворожими з'єднаннями,

мали зухвалість наказувати слугам-тубільцям подавати їм, німцям, білим людям, чай, і потім вони забрали весь хінін та інші необхідні їм ліки. Правда, ці білі ввічливо поводилися з пораненими і, діставши револьвери, завадили своїм же, войовничо налаштованим чорношкірим кривдити пацієнтів.

У той час як війна на інших фронтах ставала дедалі жорстокішою, воюючі в Східній Африці білі досить часто виявляли лицарське благородство один до одного. Це camaraderie, фронтове братство, було не тільки відлунням довоєнних ідей про те, що колонії повинні триматися поза конфліктами, а й символізувало, що всі вони, ця крапля білих людей у чорному морі континенту, поділяють спільну долю колоністів[248]. Зазвичай, з білими військовополоненими поводилися дуже гуманно, їх іноді годували краще, ніж власних солдатів. Траплялося, коли німецький лікар переходив британську лінію фронту і вимагав повернути коробку з медичним обладнанням, що виявилася у ворога. Отримавши її, він безперешкодно повертався до своїх. А коли фон Леттов-Форбек у розпал боїв був нагороджений орденом Pour le Мérite («За заслуги») — вищою німецькою нагородою, то його супротивник, генерал, надіслав йому люб'язного листа з привітаннями.

Б'юкенен та інші з батальйону, які ще трималися на ногах, дісталися до одинадцятої години вечора табору під Зівані. Вони були абсолютно виснаженими. Двадцять дві години вони тільки й робили, що билися або пересувалися пішки.

За тиждень вони знову штурмуватимуть цю гору.

Того самого дня Харві Кушинг занотовує у своєму щоденнику:

Увесь день періщив дощ, і таким самим потоком надходили замерзлі, тремтячі поранені, укриті брудом і кров'ю. Кілька GSW [249] у голову, але коли з них зішкребли глину, то виявилося, що рани дріб'язкові, а інші — значно серйозніші, ніж ми спершу вважали. Оглядові кабінети як і раніше переповнені, неможливо нормально обстежувати пацієнтів. Від цього хаосу можна збожеволіти. Надходять дуже невтішні новини. Найбільша битва у світовій історії по пояс загрузла в болоті, а гармати провалилися і того глибше.

162

Четвер, 8 серпня 1917 року

Флоренс Фармборо перетинає кордон Румунії

О сьомій годині ранку вони вже виступили. Дощило, дороги перетворилися на місиво. Але їй подобався відкритий, горбистий краєвид, його барви і контури, приглушені м'яким ранковим світлом. Вони перетнули Прут мостом, на якому працювали австрійські військовополонені. Вона побачила, що їхні намети наскрізь промокли під дощем. Деякі військовополонені нерухомо сиділи біля наметів,