Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Кампанія, яка здійметься в ЗМІ, неминуче приведе до одного. Якщо в Берґшьо вистачить розуму, він покається і піде з усіх керівних посад. Якщо ж він почне оборонятися, то його знищать у суді.

Обіймає Берґшьо посаду голови правління у «Вітавара АБ» чи ні, Еріку Берґер не хвилювало. Проте її безпосередньо стосувалося те, що він був ще й головою правління «СМП». Публікація означала, що його змусять піти у відставку. Коли газета балансує над прірвою і тільки-тільки почалася робота з її оновлення, вона не може собі дозволити тримати голову з лихою репутацією. Це пішло б їй на шкоду, отже, його доведеться прибрати із «СМП».

Відтак у Еріки Берґер були дві можливі лінії поведінки.

Вона могла піти до Берґшьо, розкрити карти, показати документацію і спробувати змусити його усвідомити необхідність піти самому до появи матеріалу в пресі.

Або ж, якщо він упреться рогом, вона могла блискавично скликати правління, проінформувати про ситуацію і змусити правління його звільнити. А якщо правління не погодиться, вона сама буде змушена негайно піти з посади головного редактора «СМП».

До того моменту, коли Еріка Берґер усе обдумала, вода у ванні вже зовсім остигла. Еріка прийняла душ, витерлася, пішла у спальню і надягла халат. Потім взяла мобільний телефон і зателефонувала Мікаелю Блумквісту. Той не відповів. Тоді вона спустилася на перший поверх, щоб поставити каву і вперше з часу початку роботи в «СМП» перевірити, чи не показують по телевізору який-небудь фільм, під який можна було б відпочити.

Проходячи повз двері до вітальні, вона відчула різкий біль у ступні, поглянула вниз і побачила, що в неї сильно тече кров. Вона зробила ще один крок, і біль пронизав усю ногу. Еріка дострибала на одній нозі до античного крісла і сіла. Піднявши ногу, вона, на свій жах, виявила, що їй у п’яту встромилася скалка скла. Спершу в неї просто опустилися руки. Потім вона випросталася, вхопилася за скалку і висмикнула її. Стало дуже боляче, і з рани зацебеніла кров.

Еріка висунула шухляду комода, що стояв у холі і де в неї зберігалися шарфи, рукавички і шапочки. Вона знайшла якийсь шарф, швидко обмотала ним ногу і туго зав’язала. Шарфа не вистачило, і вона закріпила його ще однією імпровізованою пов’язкою. Кровотеча трохи зменшилася.

Еріка з подивом почала розглядати скалку скла. Звідки вона тут узялася? Потім вона помітила, що на підлозі холу є ще скалки. Якого біса… Вона підвелася, кинула погляд у вітальню і побачила, що велике панорамне вікно, яке виходить на озеро Сальтшьон, розбите, а вся підлога усіяна дрібними скалками.

Еріка відступила до вхідних дверей і взула туфлі, які скинула, прийшовши додому. Вірніше, вона наділа одну туфлю, сунула в другу пальці пораненої ноги і, абияк дошкандибавши на одній нозі до вітальні, оглянула руйнування.

Потім вона помітила посеред вітальні цеглину.

Еріка дошкандибала до дверей тераси і вийшла на задній двір.

На фасаді будинку хтось аршинними літерами написав розпилювачем слово:

ШЛЬОНДРА

Був уже початок десятої вечора, коли Моніка Фігуерола відчинила Мікаелю Блумквісту дверцята машини, а сама обійшла довкола і всілася на сидіння водія.

— Відвезти вас додому чи краще висадити десь в іншому місці?

Мікаель Блумквіст дивився кудись перед собою абсолютно порожнім поглядом.

— Чесно кажучи, навіть не знаю, на якому я світі. Мені ще ніколи не доводилося шантажувати прем’єр-міністра.

Моніка Фігуерола усміхнулася.

— Ви досить вдало розіграли свої карти, — сказала вона. — Я не знала, що ви вмієте так талановито блефувати.

— Я говорив кожне слово цілком серйозно.

— Так, але ви вдавали, ніби знаєте трохи більше, ніж насправді. Я зрозуміла це, коли збагнула, як ви мене вирахували.

Мікаель повернув голову і поглянув на її профіль.

— Ви записали номер моєї машини, коли я сиділа біля вашого будинку.

Він кивнув.

— Ви змалювали це так, ніби знаєте, що обговорюється в канцелярії прем’єр-міністра.

— Чому ж ви нічого не сказали?

Вона мигцем поглянула на нього і виїхала на вулицю Ґрев Туреґатан.

— Правила гри. Мені не слід було там стояти. Але більше ніде було припаркуватися. А ви тримаєте ситуацію навколо себе під суворим контролем, чи не так?

— Ви сиділи, розклавши на передньому сидінні карту, і говорили телефоном. Я запам’ятав номер машини і за звичкою перевірив. Я перевіряю всі машини, на які реагую. Найчастіше це виявляється порожній номер. У вашому ж випадку я виявив, що ви працюєте в СЕПО.

— Я стежила за Мортенссоном. А потім помітила, що ви стежите за ним за допомогою Сусанн Ліндер з «Мілтон сек’юриті».

— Арманський доручив їй документувати все, що відбувається довкола моєї квартири.

— Позаяк вона зникла у вашому парадному, Арманський, напевне, встановив у квартирі якийсь варіант прихованого спостереження.

— Вірно. У нас є чудовий відеозапис того, як вони проникають у квартиру і порпаються в моїх паперах. У Мортенссона був із собою портативний фотокопіювальний апарат. Ви вирахували його спільника?

— Він інтересу не становить. Слюсар із замків, з кримінальним минулим, якому, мабуть, платять за зламування ваших дверей.

— Ім’я?

— Анонімність джерела гарантується?

— Зрозуміло.

— Ларс Фаульссон, сорок сім років. Іменується Фалуном. У вісімдесятих роках був засуджений за пограбування сейфа та різні інші витівки. Тримає крамничку на площі Норртулль.

— Дякую.

— Варто приберегти таємниці до завтрашньої наради.

Перш ніж попрощатися, вони домовилися про те, що Мікаель Блумквіст наступного дня відвідає відділ охорони конституції, щоб почати обмін інформацією. Вони якраз проїздили площу Сергельторґет, коли Мікаель задумався.

— Знаєте що? Я страшенно голодний. Я обідав близько другої і, коли ви мене забрали, йшов додому, збираючись приготувати макарони. А ви їли?

— Якийсь час тому.

— Поїдьмо до якого-небудь ресторанчика з пристойною їжею.

— Вся їжа пристойна.

Він скоса подивився на неї.

— Я думав, ви фанатик здорової їжі.

— Ні, я фанатик спорту. Якщо тренуєшся, можна їсти геть усе. В розумних межах, звичайно.

Вона загальмувала на віадуку і стала обдумувати варіанти. Замість того щоб звернути в бік Сьодера, вона поїхала прямо на острів Кунгсхольмен.

— Я погано знаюся на закладах у вашому районі, проте є чудовий боснійський ресторанчик на площі Фрідхемсплан. У них приголомшливі буреки.

— Звучить заманливо, — сказав Мікаель Блумквіст.

Літеру за літерою, Лісбет Саландер набирала на комп’ютері свою пояснювальну записку. В середньому вона працювала по п’ять годин на добу, ретельно обдумуючи формулювання й уважно стежачи