Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Гм, — мовив Мікаель Блумквіст. — Я хочу знати, ким був Еверт Гульберґ.

На дивані запала мовчанка.

— Еверт Гульберґ, очевидно, упродовж багатьох років був начальником того підрозділу ДПУ/Без, який ви іменуєте «Клубом Залаченка», — нарешті відповів Едклінт.

Прем’єр-міністр суворо поглянув на Едклінта.

— Думаю, йому це вже відомо, — вибачливим голосом сказав Едклінт.

— Вірно, — підтвердив Мікаель. — Він почав працювати в СЕПО в п’ятдесятих роках і в шістдесятих став начальником чогось, що називається «Секцією проведення спецаналізів». Саме він і курирував Залаченка.

Прем’єр-міністр похитав головою.

— Ви знаєте більше, ніж слід. Мені б дуже хотілося зрозуміти, як ви до всього цього докопалися, але запитувати вас я не буду.

— У моєму матеріалі є лакуни, — сказав Мікаель. — Я хочу їх заповнити. Забезпечте мене інформацією, і я не ставитиму вам підніжок.

— Як прем’єр-міністр, я не можу видавати таку інформацію. А Торстен Едклінт наразить себе на дуже великий ризик, якщо на це піде.

— Не говоріть дурниць. Я знаю, чого хочете ви. Ви знаєте, чого хочу я. Якщо ви дасте мені інформацію, я розглядатиму вас як джерела з цілковитою анонімністю, що випливає звідси. Зрозумійте мене правильно — я розповідатиму в своєму репортажі правду так, як її розумію я. Якщо ви в цьому замішані, я так і напишу і простежу за тим, щоб вас ніколи більше знову не вибрали. Але зараз у мене немає жодних підстав так думати.

Прем’єр-міністр скоса подивився на Едклінта і через деякий час кивнув. Мікаель сприйняв це як знак того, що прем’єр-міністр тільки-но скоїв злочин — хоч і більш академічної властивості — і дав мовчазну згоду на те, щоб Мікаеля познайомили із засекреченою інформацією.

— Це питання можна розв’язати досить просто, — сказав Едклінт. — Я одноособовий керівник розслідування і сам вирішую, яких співробітників до нього залучати. Зарахувати вас у штат не можна, бо тоді вам доведеться підписати зобов’язання не розголошувати відомості. Але я можу залучити вас як зовнішнього консультанта.

Життя Еріки Берґер тепер складалося з нескінченних нарад і цілодобової роботи. Намагаючись замінити померлого головного редактора Хокана Морандера, вона постійно відчувала недостатність своєї підготовки і брак знань.

Лише в середу ввечері, майже за два тижні після того, як Мікаель Блумквіст передав їй папку з матеріалами про голову правління Маґнуса Берґшьо, Еріка викроїла час, щоб зайнятися цією проблемою. Відкривши папку, вона усвідомила, що така нерозторопність пояснювалася, крім усього іншого, небажанням братися до цієї справи. Вона наперед знала, що за будь-якого її рішення катастрофа неминуча.

Додому, на віллу в передмісті Сальтшьобаден, Еріка повернулася незвичайно рано — близько сьомої години вечора, — відключила в холі сигналізацію і з подивом констатувала, що чоловіка, Ґреґера Бекмана, немає вдома. І лише через деякий час вона пригадала, що вранці особливо гаряче поцілувала його, оскільки він від’їздив до Парижа для читання лекцій і збирався повернутися лише на вихідні. При цьому вона зміркувала, що не має уявлення про те, кому він читатиме лекції і які саме або коли про них вперше зайшла мова.

Тобто пробачте, але чоловік у мене десь загубився. Вона відчула себе персонажем із книги доктора Річарда Шварца і задумалася над тим, чи не потрібна їй допомога психотерапевта.

Еріка піднялася на другий поверх, наповнила ванну і роздяглася. Папку з матеріалами вона взяла із собою і за наступні півгодини все прочитала, а закінчивши, посміхнулася. З Хенрі Кортеса вийде надзвичайно в’їдливий журналюга. Йому двадцять шість років, і він чотири роки пропрацював у «Міленіумі», прийшовши туди відразу після закінчення Школи журналістики. Еріка навіть відчула гордість: у всій статті про унітази і Берґшьо вгадувався почерк «Міленіуму», і кожний рядок мав документальне підтвердження.

Разом з тим вона відчувала гіркоту. Маґнус Берґшьо був непоганою людиною і їй, загалом, подобався. Скромний, уважливий, не позбавлений чарівливості і начебто без особливих амбіцій. Крім того, він був її начальником і працедавцем. Клятий Берґшьо. Як можна бути таким дурнем?

Вона трохи подумала над тим, чи можливі які-небудь альтернативні прив'язки або пом’якшувальні обставини, хоч і усвідомлювала, що вигородити його не вдасться.

Відклавши папку на підвіконня, Еріка витягнулася у ванні і поринула в роздуми.

Те, що «Міленіум» статтю опублікує, — неминучість. Якби вона була як і раніше головним редактором журналу, вона б ані секунди не вагалася, а той факт, що їй матеріал показали заздалегідь, є просто дружнім жестом, що підкреслює, що «Міленіум», у міру можливості, хоче пом’якшити шкідливі наслідки особисто для неї. Коли б ситуація була протилежною — якби газета «СМП» розкопала аналогічний бруд про голову правління «Міленіуму» (яким, до речі, за випадковим збігом обставин є Еріка Берґер), вона б теж не стала роздумувати, публікувати її чи ні.

Публікація серйозно вдарить по Маґнусу Берґшьо. Найстрашніше, власне кажучи, не те, що його фірма «Вітавара АБ» замовляла унітази у В’єтнамі, на підприємстві, що входить до чорного списку ООН як таке, що експлуатує дитячу працю, а в даному разі ще й працю ув’язнених, чи просто рабів. І серед цих ув’язнених напевно знайдуться такі, кого можна вважати політичними в’язнями. Найстрашніше — що Маґнус Берґшьо, знаючи про ці обставини, все одно замовляв і далі унітази у «Фонґ Су Індастріз». Подібна жадібність, як показували приклади інших капіталістів-бандитів, на зразок колишнього директора «Скандії», викликає у шведського народу величезне обурення.

Маґнус Берґшьо, звичайно, почне стверджувати, що не знав ситуації на фірмі, але на такий випадок у Хенрі Кортеса є незаперечні документи, і досить Берґшьо завести цю пісню, як його до того ж зловлять на брехні. Відомо, що в червні 1997 року, коли Маґнус Берґшьо їздив до В’єтнаму підписувати перші контракти, він провів там десять днів і, зокрема, відвідував заводи підприємства. Якщо він спробує стверджувати, ніби не зрозумів, що багатьом з працівників усього по дванадцять-тринадцять років, то виглядатиме ідіотом. Також у Хенрі Кортеса були докази того, що в 1999 році відповідна комісія ООН включила «Фонґ Су Індастріз» до переліку підприємств, що експлуатують дитячу працю. Про це тоді багато писали газети, а дві громадські організації — серед них авторитетна у світі лондонська організація «Міжнародна асоціація щодо запобігання експлуатації дитячої праці» — незалежно одна від одної написали листи фірмам, що постачали «Фонґ Су» замовлення. До «Вітавара АБ» надіслали не менше семи листів, і два з них були адресовані особисто Маґнусу Берґшьо, так що йому ніяк не вдасться зробити вигляд, ніби він нічого не знав. Лондонська організація з радістю передала документацію